У всякому навіть невеличкому селі можна знайти свої, притаманні лише йому примітки, особливі риси, відмінності від інших сіл і населених пунктів нашої Батьківщини. Воздвиженське в цьому вимірі незвичайне село. Не зважаючи на свій відносно короткий вік, воно несе в собі унікальну історію, якої немає навіть у деяких міст. Воздвиженське – це, насамперед, долі видатних людей, які жили і творили на цій нелегкій землі. Це і квітучі ландшафти яблуневого саду. Це колонади трьохсотрічних дубів старого парку, і золото осінніх кленів під блакиттю неба. Це і журливі руїни самобутнього Трудового братства, і звернений у майбутнє гомін дітей на подвір’ї школи… А якщо зібрати все це разом – то вийде образ нашого Воздвиженського. Але почнемо з історії.

За переказами, село Воздвиженське, було засноване в 1815 році недалеко від старовинного українського міста Глухова, Чернігівської губернії, яка перебувала тоді в межах Російської імперії. Це був час, коли тільки-но закінчилась війна з Францією. І це був час невільницького кріпосного права. Місцевість, де виникло село, являла собою древній, заселений, але глухий край Сіверського полісся. Як підмітив поет нашої землі:

Багата минулим країна,
Та бідна на хліба шматок,
Обшарпані села, хвоїна
Та лози, та дикий пісок.
(Василь Басок)

Ще це був край великих лісів, які збереглись до початку ХХ століття. Історик Іван Абрамов так згадував свій юнацький (1887р.) похід до Воздвиженського: «Усадьба Неплюева находилась от нашего местечка Воронежа в 35 верстах. Дорога почти все время тянулась лесом. На десятки верст раскинулся густой сосновый бор, гулко шумевший и пахнущий смолой.

– Чьи это леса? – спросили мы у встречного прохожего.

– Да это ж Неплюя леса, они протянулись чуть ли не до брянских лесов, так, что и конца краю не сыщешь им…

И действительно, казалось, не было конца-краю лесному океану».

Місце закладки хутора, непевне, визначалось наявністю родючих ґрунтів – «відмінного сірого суглинку». Серед лісу красувався доволі великий став, але текучої води не було. Первісно Воздвиженське будувалося не як пересічний селянський хутір, а як крупне поміщицьке господарство – так звана економія. Вона у свою чергу входила до складу просторого (25тис. десятин) Ямпільського маєтку, що належав з 1765р. династії багатих і знатних дворян Неплюєвих. Власник Воздвиженського Микола Миколайович Неплюєв, у 1895р. писав: «Сам хутор основан не так давно, лет 80 тому назад, на месте, где прежде был сплошной лес. Лес срубили и сожгли, оставив только кольцо, окружающее хутор почти непрерывным парком».

Є і інші свідчення про час заснування села. Старожили розповідали, що в 1929р. у дубняку зносили старий будиночок шорника, на фронтоні якого стояв надпис: «1818г.».

Свою назву Воздвиженське отримало від православного свята Воздвиження Хреста Господнього, яке щорічно відзначається 27 вересня. Вірогідно, в цей день новий хутір був освячений за церковним обрядом. І коли, по збігу багатьох літ, тут буде зведений Хрестовоздвиженський храм, то на його відкриті на свято Воздвиження 1893р., М.М. Неплюєв скаже, що «сегодня у нас соединился праздник храмовый и хуторской праздник».

«Воздвиженська економія» займала ділянку у 2303 десятин землі (2 510га), з яких площа ріллі становила 1550 десятин. Протягом 1830-70-х років на хуторі були збудовані промислові об’єкти: винокурний і цегельний заводи, добротні комори, казарми, хати, контора і будинок управляючого. Столярна, слюсарня майстерні, а також склади і кузня, вибудовані по колу – утворили «діловий двір». Поруч посадили сад. У селі діяли ферми і скотні двори, де утримувались свині, корови, воли і коні. Перші будівлі хутору були дерев’яними на цегельному підмурівку, покриті щепою, тесом, залізом та зрідка соломою. В письмових джерелах Воздвиженське згадується у 1861р. як місце, де знаходиться винокурний завод М. Неплюєва, потужністю 6 688 відер спирту на рік. У хуторі проживало постійно близько 100 людей. В літню пору наймалось до 80 робітників з сусідніх сіл.

Воздвиженське вважалося звичайним прибутковим маєтком. Але року 1883 сюди приїхав молодий, багатий аристократ Миколай Неплюєв. І доля маленького, нікому не відомого, хутора різко змінилась. Але це вже інша історія.

Валерій Авдасьов, директор музею  М.М. Неплюєва

3 thoughts on “Селу Воздвиженському – 200 років

  1. Вірш Василя Баска написаний багато років тому – точно про сучасну сільську Ямпільщину. Хто не шанує свого минулого, той не має майбутнього.

  2. А дорогу вид траси до селища видремонтують, ще через 200 років.

Comments are closed.