19 лютого 2011 року у номері 8 (8960) районної газети «Голос часу» місцевий краєзнавець Віктор Володимирович Цвілодуб опублікував статтю «Відгомін старини», яка містить найбільш повне і докладне викладення історії Ямполя. Ми вирішили опублікувати цю статтю на сторінках Ямпільськоїх інтернет-газети для загального ознайомлення.

У кількох верстах від Ямполя знаходився хутір Папірня. Відомий він тим, що (як про це свідчать архівні документи) тут на річці Білиця була збудована приблизно в 1689 році паперова фабрика, а докладні відомості про неї є з 1748 року. В описі Новгород-Сіверського намісництва про місцеве знаходження цієї Папірні читаємо «Від Ямполя в верстах чотирьох в ліву сторону від дороги – хутір, який прозивається Булатівщина, в праву сторону від річки – Білиця, на якій гребля і млин на два колеса… Там гребля монастиря Катедри Чернігівської на річці Білиці, при ній фабрика паперова… Папір, що виробляється на фабриці, продається в Глухові і Середино-Буді.

Ця фабрика (Папірня), одна з найвідоміших папірень Сумщини, побудована на річці Білиця на 78 робочих місць поміщиком І.І. Неплюєвим. Вона виробляла різні сорти писального паперу. Папір був хорошої якості, з водяними знаками, відомий не тільки за межами поселення, а й Глухівського повіту.

Старожили з гордістю згадували про це, а населений пункт назвали Папірня (корінь «папір»). Ця назва за професійною діяльністю общини і зробила її невмирущою, а про важливі промисли нагадує нам власна назва, яка виникла від них.

Наші пращури були талановитими ремісниками. В селищі займалися і гончарством (окремі сім’ї їздили в Шатрище, брали там глину, змішували з ямпільським глеєм) і виробляли чудовий полив’яний посуд, розмальований різними візерунками, оздоблений оригінальним орнаментом.

Ще в селищі були «цегельні», винокурні, багато млинів, гути (скляні вироби), які досягли найвищого рівня в 17 ст. Користуючись місцевим піском, тут вироблялося скло для вікон, пляшки, буси, навіть кольорове і кришталеве скло, і інший домашній посуд.

Інший хутір з загадковою назвою, розташований біля річки Івот на виїзді з Ямполя, називається «Рудня». Польські рудні були арсеналом козацької старшини України ХVII- першої половини XVIII століття. Гетьман Самойлович, захоплюючи у Іванії містечко Ямпіль, при першій можливості  придбав Рудню, споруджену колись Мартином Кисельченком. Самойлович твердо оцінив значення цього підприємства, яке існувало на дешевому джерелі енергії і багатій місцевій сировині. Чернігівщина в той час була достатньо багатою болотною рудою. Процес одержання із руди заліза не вимагав особливої складності. Від обертання коліс водяного млина працювали безупинно молоти-кувалди і дуття, яке необхідне при сиродутному способі виготовлення кричного заліза. Тоді воно задовольняло потреби і козака, і хлібороба, і ремісника.

Рудні будувалися біля річок. На лівому березі річки Івот, між затокою Студенка і руднянським мостом був розташований ливарний завод, тут же на піску, у безпосередній близькості до річки. Рушійною силою і була річка Івот, в той час повноводні і глибока.

Ливарний завод переробляв болотну руду, яка добувалася тут же, в цій місцевості, на протилежному березі Івота. Звідси і пішла назва Рудня, яка виникала від природно-географічних особливостей місцевості.

Із спогадів нашої землячки З.Д. Марченко: «Ближе к Рудне было очень опасное место. Туда постоянко при грозе ударяла молния и ряд домов последовательно горели. Возможно там были залежи руды»

Територію селища приблизно від руднянського мосту і до місця де, де річка Студенок впадала в річку Івот, старі люди і тепер називають «Зарущина». Назва Зарущина винила від того, що після знищення «за легендою» татаро – монголами поселення християн, у цьому місці утворилась порожнеча, яка поступово заросла самородним чагарником. Ці зарослі і стали зватися «заросчиною», а потім з «заросчини» стала «Зарущина». Колись нащадки Неплюєвих засіяли тут близько 30 десятин сосною, внаслідок чого утворився чудовий масив соснового лісу. Добре обізнані у місцевій старовині люди стверджують, що в Зарущині була гута (невеликий заводик). Користуючись місцевим піском і дешевою енергією Студенка, яка рушила всі заводські механізми, виробляли тут віконне скло, пляшки, буси і інші скляні вироби. Старожили кажуть, що володів цією гутою Мазепа. Розвито гутництва свідчить про високий економічний та культурний розвиток Ямпільщини тих часів. Як свідчили наші земляки-старожили Ф.Г. Ключко і В.П. Вовк, а також З.Д. Марченко у північній частині Ямполя у Зарущині гетьманом Іваном Мазепою була збудована церква св. Петра і Павла. Через деякий час Мазепа переніс її з «Зарущини» в Білицю. У білицькій церкві були вклади Мазепи – Євангеліє, чаша і риза.