19 лютого 2011 року у номері 8 (8960) районної газети «Голос часу» місцевий краєзнавець Віктор Володимирович Цвілодуб опублікував статтю «Відгомін старини», яка містить найбільш повне і докладне викладення історії Ямполя. Ми вирішили опублікувати цю статтю на сторінках Ямпільськоїх інтернет-газети для загального ознайомлення.

Найвищою частиною Ямполя була Гора (вулиця Першотравнева), звідки видно все селище. Від природно-географічних особливостей місцевості вини топонім Гора. Нижче, зразу за мостом, через Студенок, на перехресті вулиць Гора, Бондарівка, Старинці, по ліву сторону дороги ще з неплюєвських часів стояла чудова, широка гарнооблаштована криниця, в якій була холодна ключова, смачна чиста вода. Кожен прохожий з радістю зупинявся біля неї, щоб напитися. Куток (Червоний Кут). Назва утворилася від географічного положення цього місця. З точки зору топоніміки Куток займав особливе місце в південно-західній частині Ямполя, де жили в основному козаки , більшість по прозвищу Соломки, а тому, мабуть одна із вулиць і звалася Соломівка. В 1905-1907 роках була прокладена залізниця і Куток ніби відрізаний від Ямполя, залишився далеко у кутку. А «Червоним» (з розповідей старожилів) почали називати тому, що біля південно-східної частини, між Ямполем і Імшаною, було болото, де росла червона калина, ому це місце здавна звали Червоний Кут.

Згідно місцевої топоніміки, недалеко від Ямполя існує Усоцька гора з багатовіковим лісом, яка була захисним рубежем Клину з заходу. Тлумачення щодо назви Усоцька. Напевно, від назви Усок, а Усок від прізвища козака-втікача з півдня по прозвищу Ус, інше твердження – пан Усов шукав своїх селян-втікачів, прибув у ці місця і оселився тут. Старожили Ямполя, на яких спирався Короза, розповідають, що під час набігів татар на Усоцькій горі було багато вбито і поховано православних християн. Можливо, там теж було поселення. На місці поховання щорічно у страсну суботу туди прибував священик і служив громадянську панахиду по загиблих.  Старі люди запевняли, що на могилі поховання християн на Усоцькій горі щорічно у поминальну суботу всю ніч горить лампадка. Деякі ямпльчани старалися пересвідчитися, але жодного разу її ніхто ніколи не бачив. Хтось казав, що лампадку може побачити тільки праведна людина.. Зараз це одне з найкрасивіших місць ямпільчан.

Старожили не забувають по сей день Сіянські гори. Кажуть, що то була велика піщана гора, оточена глибоким болотом., по якому можна було плавати на човні. Зникло болото, а гори залишилися, правда, стали трохи нижчими, темнішими і сіяють не так виразно. Але гора була і залишається чудовим місцем відпочинку дорослих і малих.

А центральним місцем Ямполя була невелика площа – Бащарна, яка знаходилась в центрі Ямполя, де тепер парк, в якому стоїть пам’ятник керівникам і партизанам Ямпільського загону «За Батьківщину». А колись тут була площа, де кожну п’ятницю відбувались одноденні базари, а тому і площа звалася «Базарна». А  установленні річні свята (такі як Спас, Покрова, Георгія, Десятої П’ятниці) були дводенні ярмарки.  На ярмарки приїзджали торговці звідусіль з різними товарами (з Глухова, Шостки, Середино-Буди, Кролевця), з навколишніх сіл. Ярмарки завжди були багатолюдними і гучними. Приїжджі займали Глухівський шлях від центру до місця, де знаходиться неплюєвсьа «земська» школа. Вулиці були на стільки заповнені народом, що по ним неможливо було проїхати. А чого тільки не продавалося? Було все, і головне – любовно вирощене і вміло,  красиво зроблене своїми руками. Умілі були наші прадіди і дбайливі господарі. Приблизно в 1864-1865 роках на базарній площі були побудовані і стояли для загального користування два критих приміщення – криті базари . Щорічно на кожну ярмарку привозили карусель, на якій з задоволенням розважались діти і молодь. По периметру базарної площі знаходилися будинки і лавки купців Журавльова, Мазура, Авілова. Базарна площа була не тільки місцем торгівлі, ай місцем спілкування людей , тут можна було зустріти родичів, знайомих, почути різні новини, «життєві премудрості» , вона нагадувала гору в Афінах або форум у Римі. Базарна площа (за свідченням колишнього вчителя Д.О.Марченка) існувала до 1929 року, а потім ямпільська молодь під керівництвом досвідченого лісничого І.С. Васильєва посадила на цій площі дерева, у майбутньому – це чудовий парк відпочинку. І головне, як підтверджували старожили, підтримувався належний санітарний стані екологічна культура, чого так іноді бракує нам сьогодні.

Найбільшою вулицею селища був Глухівський шлях (вулиця Леніна), який вів до Глухова, на той час культурного та торгівельного центру. На цій вулиці було розміщено волосне управління, головна контора поміщицького маєтку, сільське училище , поміщицький маєток, торговий ряд, триповерхова мануфактура, зборня, дерев’яна будівля чотирьохкласної земської школи (1866) з флігелем для вчителів, побудовані ямпільським поміщиком М.І. Неплюєвим.

До наших днів збереглися стіни колишнього торгового ряду (перехрестя вулиці Леніна а Боженка), головна контора маєтку і флігель для вчителів.