Мова йде про болотяну руду, добування якої не було складним

 

На лівому березі річки Івот, між затокою Студенка і руднянським мостом був розташований ливарний завод, тут же на піску, у безпосередній близькості до річки. Рушійною силою і була річка Івот, в той час повноводні і глибока. Ливарний завод переробляв болотну руду, яка добувалася тут же, в цій місцевості, на протилежному березі Івота. Звідси і пішла назва Рудня, яка виникала від природно-географічних особливостей місцевості, – пише краєзнавець В. Цвілодуб.

 

Польські рудні були арсеналом козацької старшини України ХVII- першої половини XVIII століття. Гетьман Самойлович, захоплюючи у Іванії містечко Ямпіль, при першій можливості  придбав Рудню, споруджену колись Мартином Кисельченком. Самойлович твердо оцінив значення цього підприємства, яке існувало на дешевому джерелі енергії і багатій місцевій сировині. Чернігівщина в той час була достатньо багатою болотною рудою. Процес одержання із руди заліза не вимагав особливої складності. Від обертання коліс водяного млина працювали безупинно молоти-кувалди і дуття, яке необхідне при сиродутному способі виготовлення кричного заліза. Тоді воно задовольняло потреби і козака, і хлібороба, і ремісника.

 

Із спогадів нашої землячки З.Д. Марченко: «Ближе к Рудне было очень опасное место. Туда постоянко при грозе ударяла молния и ряд домов последовательно горели. Возможно там были залежи руды»

 

Матеріал надруковано в рамках рубрики «100 неймовірних фактів про Ямпіль», яка присвячена до Дня селища.