В Глухові зі святом Перемоги привітали військову медичну сестру з Ямпільського району

Зранку 5 травня до 99-річної Ольги Музолевської додому завітала завідувачка поліклінічного відділення Глухівської міської лікарні Ніна Дубініна. «Ми знаємо, що наша колишня колега сьогодні залишилась у Глухові одна з п’ятьох живих ветеранів. Вона була медиком у прифронтових військових госпіталях, молодою винесла такі випробування, про які треба фільми знімати. Висловлюємо Ользі Олександрівні повагу, вітаємо з Днем Перемоги і хочемо дочекатись її сторічного ювілею!» – говорить Ніна Дубініна.

Вона вручила букет, поспілкувалась з бабусею, поцікавилась здоров’ям. Домовились, що днями до неї додому приїде медперсонал, оглянуть. Увага і турбота – це все, що сьогодні треба старенькій.

Ольга Олександрівна Музолевська – це одна з тих небагатьох, у кого сьогодні ми, молоде покоління, ще наживо можемо дізнатись про страшні лихоліття Другої світової війни. Журналіст затримався у гостях у колишньої військової медсестри. Бабуся сиділа на стільчику біля вікна, а коло неї лагідно терся маленький котик. Саме він сьогодні, здебільшого, складає старенькій компанію. Бо проживає вона одна. На прихід гостей ветеран війни відреагувала натхненно, говорить, що хоче спілкуватися, бо такої радості вже мало в житті. Звичайно, через поважний вік вона слабенька, погано бачить та чує, майже нічого не може згадати, але, помовчавши, порившись у пам’яті, щось розповідає.

Народилась О. Музолевська 30 травня 1920 р. в селі Шатрищі Ямпільського району в селянській родині. Там навчалася в початковій школі. Змалку хотіла лікувати людей. Її мрія збулася, коли молода дівчина пішла вчитися в медичну школу. За направленням поїхала в Свесу працювати фельдшером. Там вона і отримала повістку на призов в армію у зв’язку з початком війни. Ольга навіть не встигла попрощатися з рідними, як опинилася в Ромнах у шпиталі. Далі всю війну провела в польових шпиталях майже на передовій, разом з іншими медиками під розривами бомб та снарядів рятувала поранених.

– Ой, дітки, вам краще того не знати… Були страшні рани, море крові, і там ми – молоді дівчата-медсестри. Це все пам’ятаю і дотепер, – розповідає нам бабуся.

У 1944 р. осколок снаряду наздогнав і її. Ольга отримала поранення, та молодий організм поборов смерть. Далі знову робота у шпиталях, і так до самого кінця війни. Після Перемоги повернулася у Свесу. А з середини 70-х років минулого століття переїхала жити у Глухів. Тут працювала в лікарні.

Ольга Олександрівна виростила сина Михайла, в неї є три онука. Усі вони сьогодні живуть в Ізраїлі. Бабуся говорить, що син був у Глухові два роки назад, обіцяє приїхати до мами, як тільки-но скінчиться карантин. Жінка говорить, що дуже на нього чекає.

По господарству старенькій допомагає соцпрацівниця. Вона і готує, і прибирає, і доглядає бабусю. Представники терцентру навіть садять город. На життя Ольга Олександрівна не жаліється. Говорить, що було б усе взагалі добре, якби зір не підвів. Та і це випробування долі сприймає як належне.

Невпинно біжить час, росте нове покоління. Але поки що живі справді останні солдати Другої світової, пише Неделя.

1 thought on “В Глухові зі святом Перемоги привітали військову медичну сестру з Ямпільського району

Comments are closed.