Sumy.Today зробили цікаве інтерв’ю з нашим земляком Валерієм Авдасьовим

Sumy.Today поспілкувався із директором народного музею «Трудове братство М.М.Неплюєва» Валерієм Авдасьовим.

Про історію та сьогодення народного музею християнської трудової культури на Ямпільщині

Воно було знищене радянською владою і залишилось утопічним для багатьох сучасників. Це унікальне самобутнє явище, спроба побудувати ідеальне суспільство на принципах християнської любові, яке назавжди залишиться в історії. Воно проіснувало на Сумщині майже півстоліття та  зрештою було піддане зруйнуванню.

Таким було Православне Хрестовоздвиженське трудове братство, яке створив на Сумщині в кінці XIХсторіччя легендарний Микола НЕПЛЮЄВ. Сьогодні пам’ять про нього збережена завдяки ентузіазму та зусиллям Валерія АВДАСЬОВА –  краєзнавця, дослідника та директора народного музею «Трудове братство М.М.Неплюєва». Говоримо з ним про історію та сучасність музею.

Валерію Миколайовичу, розкажіть про життєвий шлях нашого видатного земляка Миколи Неплюєва?

Він народився у 1851 році в містечку Ямпіль. Виріс у багатій респектабельній родині, з дитинства вирізнявся глибокою релігійністю. Його улюбленою книгою було Євангеліє. Після закінчення юридичного факультету Петербурзького університету він вступив на службу радником вітчизняної амбасади в Німеччині. Але відчув, що традиційна для аристократа дипломатична служба його морально не вдовольняє. Життя сповнене розкоші і привілеїв «вищого світу» суперечило ідеалам християнської любові, які жили в його душі і кликали до служіння ближнім. Так Микола Неплюєв, залишивши кар’єру дипломата в Західній Європі, вступив вільнослухачем до Петровської сільськогосподарської академії. Головні надії в справі поступового відродження Батьківщини він покладав на людей свого кола – великих поміщиків і дворянську еліту. Видав чимало книг на православну тематику. І в якийсь момент Неплюєв прийшов до чіткого усвідомлення свого суспільного ідеалу, назвавши його «трудове братерство».

м._м._неплюєв.jpg

І створити його він вирішив на Батьківщині?

Так. Бо в своїх працях він згадував, що в Мюнхені йому часто снився сон, в якому він бачив сільських дітей із світлими, розумними обличчями. «Серед них я дихав в дорогій, рідній атмосфері любові», – писав Неплюєв.

Отож у 1880 р. Микола Миколайович оселився в родових маєтках – містечку Ямпіль і хуторі Воздвиженському. Там він влаштовує притулок для десяти селянських дітей-сиріт і  особисто займається їхнім вихованням. Проводить з ними майже весь свій час, намагаючись виховати «нових людей» – вільних свідомих християн, з сильною волею до добра, люблячих Бога і ближніх.

семья неплюевых

Родина Неплюєвих, 1889 р.

Як саме було побудовано навчання цих дітей?

У Воздвиженському  Неплюєв заснував чоловічу сільськогосподарську школу, а згодом і жіночу – Преображенську. Школи мали величезну популярність серед селян. Адже в них поряд із якісною агрономічною освітою, надавалося особливе релігійно-моральне виховання, прищеплювався смак до художніх цінностей. А трудовий гарт учні здобували, працюючи у шкільному господарському комплексі, до якого входили поля, ферми, сади, майстерні, пасіка, лісовий розсадник. В школи приймалися діти всіх християнських сповідань. До М.Неплюєва привозили своїх кращих вихованців відомі педагоги тодішньої України. Його школи формували «добрих християн і культурних хліборобів». Для учнів працювала велика бібліотека, викладались музика, малювання, проводились літературні вечори, ставились аматорські спектаклі. Музику викладала сестра засновника Ольга Неплюєва – талановита учениця італійської оперної співачки Ельвіри Репетто. В самому ж Братстві діяв симфонічний оркестр. Учасникам братського духовного хору давав уроки  славетний український хормейстер Яків Калішевський, який гостював у Неплюєва. До слова, музичну освіту здобув у неплюєвській школі і самобутній український композитор Павло Сениця. Він прожив у Братстві вісім своїх юних років, які стали для нього плідним періодом художнього становлення. Тут він зібрав багато народних мелодій, написав чимало п’єс для фортепіано, пісень і романсів, в тому числі і на вірші Тараса Шевченка «Вітер в полі нагинає лозу і тополю», «Чого мені так тяжко?..», «Нащо мені врода?», які належать до найбільш натхненних зразків його творчості.

братська сімя апостолів петра і павлаjpg

Братська сім’я апостолів Петра і Павла

Що чекало на випускників школи?

Після першого випуску школи з шести чоловік, що одержали атестати, троє не захотіли розлучатися зі своїм вихователем. Для них була організована особлива сільськогосподарська община – «Перше трудове братство». А далі так і повелось. Кожен випуск шкіл давав Братству нових членів, воно зростало, обробляло придбану в оренду у Неплюєва землю, будувалося й упорядковувалося. У 1893 році у Воздвиженському був споруджений і освячений храм в ім’я Воздвиження  Хреста Господнього, тієї ж осені відгуляли перше в Братстві весілля. Трудове братство мало уособлювати живу модель майбутнього досконалого людського суспільства і демонструвати реальний приклад християнського братерства людей. Члени Братства називали один одного братами і сестрами.

Як був влаштований побут братчиків?

Братство ґрунтувалося на євангельських етичних засадах – віри, любові і праці. Усі його жителі, як сімейні, так і незаміжні, об’єднувалися за професійною приналежністю у великі «братські сім’ї»: сім’я вчителів, хліборобів, молочарів і т.д., кожна з яких носила ім’я одного із шанованих святих і проживала в багатоквартирному будинку. Кожній родині надавалась простора кімната, а неодружені жили по 3-4 людини в одному приміщенні.  Братську сім´ю очолював старшина, вибраний членами даної сім´ї. Він керував виробничою діяльністю і відповідав за моральне і духовне життя сім´ї.  Чоловіки і жінки мали рівні права. Діти виховувались у дитсадках, а з восьмирічного віку навчалися в школах. Вступ і вихід із Братства були вільними.

хозяйственный_совет_тбр.jpg

Господарська рада трудового братства

Неплюєв допомагав братству фінансово?

Спочатку Братство не окупало себе і в деякій мірі існувало на дотаціях Неплюєва. Своїми силами братчики не могли упоратися з величезним маєтком і залучали найманих робітників. Їхня чисельність під час жнив втричі перевищувала кількість працюючих братчиків. Братські угіддя славилися високим агрономічним рівнем. Урожайність сільськогосподарських культур на полях Братства більш ніж у 2,5 рази перевищувала середню урожайність у Чернігівській губернії. Згодом справи братства йшли все краще. Не зважаючи на це, у 1901р Микола Неплюєв передав по дарчому акту Трудовому Братству все своє майно, яке складалося з 16435 десятин землі з лісом, будівлями і двома винокуренними, цукровим, ливарно-механічним і цегельним заводами, коптильнею, двома лісопилками. Чисельність членів братства тоді вже доходила до 500 чоловік.

Цікаво, яким було ставлення оточуючих до братчиків?

Різним. Переважна більшість байдуже споглядала на дітище Неплюєва, не вірячи в безкорисливість намірів «поміщика мільйонера». Зрідка траплялись й такі, що фанатично ненавиділи «неплюєвців». І лише деякі селяни товаришували з братчиками, ходили на богослужіння до братського храму і вбачали  у Неплюєві  «Божого чоловіка». Причинами відчуженості з одного боку були матеріальний добробут братчиків (при відсутності благодійності), їхня «несхожість» на селян: інтелігентність, зовнішня порядність, чітка організація і дисципліна праці.  А з іншого – зашкарублість самих селян, їхнє невігластво в питаннях християнської віри, неприйняття ними  Братства, як ще небаченої, штучно створеної  організації, яка вимагала   інтенсивного духовного і суспільного життя. 

братська_церква.jpg

Братська церква

А, може, це була звичайна людська заздрість? Адже відомо, що братчики були дуже прогресивними в усьому, а особливо – в технічному плані…

Це справді так. Посудіть самі по тому, що перша локальна телефонна мережа на території Братства була встановлена компанією «Siemens» вже у 1898 році. А трохи згодом мережа була модернізована і в кожному будинку братства та на всіх виробничих ділянках були встановлені телефонні апарати. З 1916 року братські фотографи вели кольорову фотозйомку на діапозитивах компанії «AGFA». В той час у них вже були перші електричні динамо-машини, велосипеди, чотири вантажні автомобілі. Мали і нафтовий 30-ти силовий двигун «Русь», який виробляв електроенергію. Це була автономна станція, яка освітлювала всі будинки Воздвиженського та Рождєственська. А також живила циркулярні пили та електронасоси водяних скважин. Я ще раз повторю: це був 1919 рік!

Тобто, Братство було завжди на крок вперед за інших селян?

На декілька кроків вперед! Навіть на полях братчиків були облаштовані душові павільйони – це була надзвичайна побутова зручність для селян початку 20 сторіччя.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Будинок М.М.Неплюєва, сучасний вигляд

Проте період процвітання почав закінчуватися. І не з вини самих Братчиків…

Коли почалась  Перша  світова  війна,  77  братів  пішло  на  фронт,  декілька  з  них  загинуло  у  боях. Під  час  війни  Братство  улаштувало  шпиталь  для  поранених,  який  працював  під  егідою  Міжнародного  червоного  хреста.

Під час громадянської війни і отаманщини Братство, долаючи великі труднощі і гоніння, всіляко дистанціювалось від політики і намагалось знайти прихисток у правлячої  в країні влади. Тоді депутація  братчиків попросила гетьмана Павла Скоропадського захистити  їхню общину  від «більшовицьких банд». Так у Братства з’явилась озброєна охорона. Коли владу захопили більшовики, довелось жалітися новим можновладцям. І голова більшовицького уряду України Християн Раковський навіть підписав розпорядження до червоноармійських командирів 12-ї армії, –  охоронити майно Братства. Але грабежі і реквізиції настільки спустошили квітучий братський маєток, що його мешканцям  деякий час довелось пожити  впроголодь.

Але вже в кінці 1924 р. з подачі найвищого політичного керівництва Радянської України органи ГПУ репресували керівників Трудового братства і перетворили його в «Артіль ім. Жовтневої революції». Згодом було знищено братський храм, заарештований священик Олександр Секундов, християнські школи перетворені в радянські.

Остаточне  знищення  Братства відбулось, коли Сталін розпочав планомірне придушення і знищення українського селянства. Сільгоспартіль – спадкоємниця Трудового братства була оголошена «колективним кулаком». І майже  усіх  вчорашніх братчиків  виселили з рідних  місць. Відтоді  ім’я  М.М.Неплюєва  і його  ідеї були потоптані і на багато десятиліть старанно забуті.

дошка_на_братських_воротах.jpg

Мабуть, аж до того часу, доки Ви не почали нагадувати про це світові… Цікаво, а коли Ви вперше дізналися про Миколу Неплюєва та його трудове братство?

Я народився у селі Воздвиженське, закінчив місцеву школу, відбув службу у лавах радянської армії і отримав вищу освіту. Почав працювати вчителем біології у сісудньому селі Грем’ячка.

І от якось, готуючись до чергового уроку ботаніки, у журналі «Юний натураліст» я натрапив на статтю Героя Соціалістичної Праці Семена Федоровича Черненка (ред. Український селекціонер-плодоовочевник, доктор сільськогосподарських наук, професор. Автор понад 60 сортів яблунь та 10 сортів груш) «Яблуневий календар». Мова йшла про сорти яблук, які можна споживати круглий рік. Так от в цій статті, окрім потрібної мені інформації, я звернув увагу на те, що Семен Федорович є випускником Воздвиженської школи і являється  одним із членів Трудового братства Неплюєва.

алеї_братського_саду.jpg

Алеї братського саду

Виходить, що проживши скільки часу Воздвиженському, Ви абсолютно нічого не знали про Братство?

Так і є. В школі нам про нього нічого не розповідали. Від односельчан також чути нічого не доводилось. А дізнавшись про приналежність професора Черненка до нашого села, я вирішив з’ясувати більше і звернувся до тодішнього місцевого музею «Бойової і трудової слави». Там був один стенд про Братство, а ще – вітрина з трьома томами праць самого Неплюєва. Я вмовив парторга дати мені прочитати один із них.  Як зараз пам’ятаю – то був третій том під назвою «К лучшему будущему». Я почав читати і хоч тема була складною, написаною не завжди зрозумілою мені старою мовою, дуже захопився і  зрозумів, що це мене вже не відпустить.

Що саме Вас так зачепило?

Ви знаєте, я така людина по життю – завжди задавався питаннями: «що є людське життя?», «що є правда, що є істина?» «Чи можливе справедливе суспільство?» Ще у комсомольські часи під час навчання я частенько задавав викладачам незручні для ідеології та партії питання щодо їх принципів.

Так от коли я захопився читанням творів М. Неплюєва, то для мене, тоді радянської людини, вихованої за принципами «світлого майбутнього»,  відкрилось зовсім інше. Це були не ті догми, на яких нас виховували. Головний принцип Неплюєва – Бог є Любов. З прочитаного я зрозумів, що у цієї філософії немає розриву між словом та ділом – як це відбувалось у радянських керманичів. А ще мене вразила щира любов і жалість Миколи Миколайовича до бідних селянських дітей. Його чиста жертовність. Уявіть собі, цей по суті мільйонер, який мав у Західній Європі ім’я, статок, переїхав з Мюнхена до глухого хутору Воздвиженського, щоб взяти на виховання сиріт, дати їм освіту та полюбити як власних дітей. Щиро, за покликом християнської любові.

…Так я прочитав усі томи Неплюєва. Далі почав сам писати статті у районну газету, робити нариси. Захопився так, що довелося покинути роботу у школі. Присвятив себе музею «Трудового братства М.М.Неплюєва», якому на той час було вже надано статусу народного.

в_музейній_тиші.jpg

Музей Неплюєва в с. Воздвиженське

А де ж ви збирали матеріали для музею?

Основну масу матеріалів я зібрав у нащадків братчиків. На той час у Воздвиженському я застав десь 15 людей з «братським» корінням, багатьох знайшов у Росії – вони всі підтримували зв’язок. І от я брав адреси і поштою писав листи, просив поділитись споминами, фотографіями чи хоча б їх копіями. Мені йшли назустріч. Коли в середині двохтисячних у мене з’явився комп’ютер, а потім і інтернет, стало набагато простіше. Так я створив нову експозицію. І зараз в музеї є 2400 експонатів – автентичні листи Неплюєва, фото підписані його рукою, книги, твори самих братчиків, написані від руки, музичні інструменти, самовари, предмети побуту та багато іншого.

А як щодо самого хутора? Що вціліло?

Найцінніше, що збереглося – це будинок Неплюєва.

Сільська рада Воздвиженського сьогодні знаходиться в колишній будівлі Братства. Приміщення лікарні Братства і досі залишається діючим, а от від братських гуртожитків залишились самі стіни. З 23 великих цегляних будівель, на жаль, залишилось тільки 4. Зберігся великий парк з трьохсотрічними дубами. Але він, як і будівлі, знаходяться в неналежному стані. Я намагаюся привести все до ладу, але мені самому це не під силу – ні фізично, ні фінансово.

DIGITAL CAMERA

Будинок Неплюєва, південний фасад

Ви вивчили безліч історичних матеріалів. Що найбільше вразило особисто Вас в братчиках?

Порядність, чесність, щирість, доброзичливість, готовність допомагати. Вони підтримували один-одного з різних куточків світу – продуктовими та речовими посилками, листами зі словами підтримки. Їх головною метою було робити добро іншим.

А Ви особисто знали членів братства?

Я дослідив прізвища братчиків-односельчан і зрозумів, що серед них були люди, яких я знав ще в дитинстві. Наприклад, я запам’ятав двох бабусь: Марію Семенівну Джуринську і Катерину Іванівну Бондаревську. Це були надзвичайно добрі жінки. Знаєте, діти відчувають, коли їх щиро люблять. Так от ті бабусі дійсно щиро любили нас, дітей, я й досі це пам’ятаю. Було в них щось таке особливе, що не зітерла пам’ять. Взагалі в Воздвиженському я знав п’ятьох братчиків.

Якими вони були?

Зовні були скромні, статні, стримані, але при тому надзвичайно ввічливі, ніколи не обманювали.  Матеріальний уклад життя Братства був побудований на неплюєвській формулі «жити за законами охайної, здорової, дешевої  простоти». Тому і самі братчики, і їх домівки вирізнялись надзвичайною чистотою, охайністю. Вікна в їх будинках завжди сяяли, а скатерті на столах були білосніжними. Нехай старенькі, але завжди білосніжні. Взагалі ці люди своє діло завжди робили на совість. Якщо слюсар за фахом, то так як він відремонтувати велосипед більше ніхто не зможе, якщо садівник – то знає всі тонкощі про рослини.

Це були святі люди у взаємовідносинах. Їм була абсолютно непритаманна якась вигода, заздрість. Я читав, що в наші дні один китайський мільйонер намагався створити подібну комуну. Збудував для бідних людей  поселення. Але у нього нічого не  вийшло, бо бідняки почали сваритися, у кого житло краще. А Неплюєв почав з морального виховання, тому що розумів –  бездуховну людину неможливо зробити щасливою. Його бачення  було іншим – «навчити людину правильно любити, правильно жертвувати собою». Жити не для себе і не для інших, а разом з усіма і задля блага всіх. Пам’ятати, що всі ми діти Божі. 

Де зараз живуть нащадки братства?

Зараз уже живе 4-5 покоління братчиків. З часом все стирається – пам’ять про їх віру, життя, культуру. Багато нащадків живе у Москві, Пітері, в Каліфорнії, Швейцарії. Це ті, яких я знаю, з якими листуюся. Вони допомагають мені збирати матеріал для музею.

Тим не менше, музей має статус народного і існує по суті завдяки Вашим старанням та силам…

Десь в середині двохтисячних був конкурс серед подібних закладів. Я переміг, комісія була вражена, що існує такий цікавий музей. До нас їхала делегація на чолі з тодішнім губернатором, говорили про те, що потрібно хоча б поставити на трасі вказівник, що у Воздвиженському є такий унікальний заклад. Але коли приїхали і побачили, що музей – це одна кімната на 50 квадратних метрів у місцевій школі, а все інше – по суті руїни, то і знак не поставили, і питання розвитку музею затихло.

Я докладав багато зусиль, щоб перетворити заклад на державний музей-заповідник, є навіть проект реставрації… Свого часу був створений благодійний фонд Неплюєва для відновлення цих об’єктів,  але коштів на нього не поступило.

DIGITAL CAMERA

Як думаєте, чому так?

Нажаль, наше суспільство далеке від ідей правди, чесності. Звісно, є коло ентузіастів, істориків, інтелігенції. Вони цікавляться, приїжджають. Але це дуже тонкий шар суспільства.

Ви зробили і продовжуєте робити величезну справу для нащадків. Власними силами, на власному ентузіазмі. А хто є Вашим офіційним роботодавцем, якщо музей є народним?

Зараз заклад підпорядковується відділу культури Ямпільської райдержадміністрації. Там я отримую зарплату. Я б сказав, що вона символічна, але добре, що хоч так. А так я є єдиним працівником музею – засновником, хранителем, експозиціонером і екскурсоводом.

Що для Вас особисто є цей музей?

Це народний музей християнської трудової культури, хранитель надзвичайного людського досвіду. Розташований серед просторого трьохсотлітнього парку, він потенційно має всі шанси стати новим самобутньо привабливим місцем на культурно-туристичній карті України. Я дуже сподіваюсь і вірю, що наші чиновники скоро це зрозуміють.

Ну а для мене особисто –  це справа мого життя…

Спілкувалася Оксана Кедя.

24 thoughts on “Sumy.Today зробили цікаве інтерв’ю з нашим земляком Валерієм Авдасьовим

  1. ну да, они с одного корыта кормятся можно интевьюрировать друг друга пока мозоли не натрут

  2. Валерію Михайловичу,дякую вам,за вашу працю.Наші земляки,не розуміють феномен нашого історичного минулого.Ім би пиво порошкове десь випити і все. Не розуміють,що Ямпіль,міг би бути включенний в маршрути туристичних поїздок.Не розуміють земляки,що до російсько-червоного правління,наш край процвітав.Все зруйновали і знищили!І будівлі і їсторію.З нас зробили”племя” не існуючого “светлого будущеГо”

    1. а вам подобные чем отличаются? советское наследие не разрушили? новое свое что то построили? а “племя” с вас никто и не делал, вы были и есть “племя” и им же останетесь при любых раскладах.

      1. Стукачу.Ось і розкрилася твоя леніномоскальська рожа!Живеш ,тварино,на нашій український землі,зігриваєш сталінськї плани,про знищення українців,вирощуеш на нашій землі тюльпани,щов зустріти путінськи танки!

  3. Стукарик, у вас там в России интернет наверное недорогой, что ты тут обитаешь

  4. Стукнутый,вы как-то не точно цитируете своего лалалаечного кумира про тех кто просто здохнет ,а кому в рай. В вашем рашисском раю вас с нетерпением дожидаются моторылы и кобздоны.

    1. Cтукач почав раніше підбурювати людей залишати сміття у центрі,потім з вивернутим язиком шукав безкоштовні маски,які шиє Тетяна.Уявляєте яка гнида?А зараз вже відкрито нам погрожує ! Ностальгує за проводами зими 80 х.Напевно,у страшних снах бачить стовб,на якому висіли чоботи.Все по Фрейду!

      1. а столб на проводы зимы по твоему только “для москалыка”?

        1. Стукачу.Це просто лайк!Що,за свою лалалапутінську шкіру злякався?

      2. не накручивал людей бросать мусор в центре а в “Водокозлееву” мусорку – раз, не угрожал – два, ностальгировать и смотреть сны это личное -три, а на счет масок так не было такого, подыми архив посмотри. наоборот перед Воскресение Господним в церковь занес упаковку – пойди поинтересуйся, если туда таких чертей как ты пустят. если бы ты выступал против социализма с коммунизмом во время СССР то имел бы смысл с тобой дискутировать, а так засунь свой язык туда где он был при Союзе

        1. Як швидко ти перевзувся! До рашиських попів не хожу.Але перечитай свої коментарі,де бажаєш,щоб ми,українці,”передохли”

          1. Стукачу.Доповню,всі церкви московського патриархату не мають повноваження від Всесвітнього Патриархату.Це секта,яка є підрозділом ФСБ росіі.І була заснована Політбюро/м/ ссср.

    2. О как предсказуемо)) Стопицот ников с одной и той же риторикой. Щас должны явиться ещё «Нина», «Оля», «Николай» и сколько там ещё ников гурьбой ходят по форуму.

  5. Если “стопицот” ников мерещатся, вызови,все-таки,нормальных санитаров.

    1. О, ещё один, которому санитары мерещатся. На самом деле, очередной ник для создания видимости «массовости» мнения. Что, болезный, санитары везде мерещатся? Привычно с ними иметь дело?

  6. Хранителю-велика подяка. А глистів совкових та інших вертухаів що перекручують історію треба знешкоджувати.

    1. Ах да, как же можно было забыть про Сагайдака))) Точно-точно, и такая реинкарнация имеется. С тем же айпи и с той же риторикой.

      1. Санитару і стукарику.Вилікує вас від гнилого совка не КожеДУБ,а друга споруда з ДУБа.Шкода такого дерева.Краще в ліфт і на концерт капздона

        1. О, теперь он Олег)) Подскажу ещё несколько вариантов для ников: Виталий, Галя, Женя, Костя, Карина. А ещё лучше угомонись уже.

Comments are closed.

error: Content is protected !!