Якими були перші дні Другої світової війни на Ямпільщині

79 років тому почалась, як писали тодішні радянські газети, війна з Німеччиною. Вона була продовженням Другої світової війни, яка почалась у вересні 1939 р. зі знищення Польщі і поділу її території між Німеччиною і СРСР. Війна, як і смерть, завжди несподівана. Через два місяці вона докотилась до нашого краю. Перед нами два свідчення, про те, що відбувалось у початковий період війни на нашій землі. Автор першого – видатний радянський поет, фронтовий кореспондент Олександр Твардовський, який у перші дні війни їхав з Москви до Києва. Друге свідчення – з мемуарів української письменниці, Катерини Лубенець, на той час простої сільської дівчини, яка, тікаючи від війни, опинилась на хуторі Воздвиженському.

Про це на своїй сторінці в Фейсбук написав директор Музею Трудове братство М.М. Неплюєва Валерій Авдасьов

«26 июня 1941г. Станция Хутор Михайловский

…Поезд Москва-Киев остановился на станции, кажется, Хутор Михайловский. Выглянув в окно, я увидел нечто до того странное и ужасающее, что до сих пор не могу отстранить это впечатление. Я увидел поле, огромное поле, но был ли это луг, пар, озимый или яровой клин – понять было невозможно: поле все было покрыто лежавшими, сидевшими, копошившимися на нем людьми с узелками, котомками, чемоданами, детишками, тележками. Я никогда не видел такого количества чемоданов, узлов, всевозможного городского домашнего скарба, наспех прихваченного людьми в дорогу. На этом поле располагалось, может быть, десять тысяч людей. Здесь же был уже лагерь, вокзал, базар, привал, цыганская пестрота беженского бедствия. Поле гудело. И в этом гудении слышалась еще возбужденность, горячность недавнего потрясения и уже глубокая, тоскливая усталость, онемение, полусон, как раз как в зале забитого до отказа вокзала ночью на большой узловой. Поле поднялось, зашевелилось, тронулось к полотну дороги, к поезду, застучало в стены и окна вагонов, и казалось – оно в силах свалить состав с рельсов. Поезд тронулся…»

Твардовский А. «Я в свою ходил атаку…» Дневники. Письма. 1941 – 1945. – М.: Вагриус, 2005.

——————————————–

Липень 1941 р. хутір Воздвиженськ

«Через хутір вже кілька діб гнали й гнали табуни худоби: манівцями, подалі від основних трас, на схід, на Москву, до залізничних станцій. Телята і корови йшли, а свині, та ще відгодовані, не витримували. Члени правління колгоспу, які ще не евакуювалися, а, як потім вияснилося, залишилися для роботи в підпіллі, наказували дорізати свиней, засолювати сало і м’ясо та ховати подалі. Тож люди набивали салом діжки, ящики, ховали в комори, хліви.
Розібрали всю сіль, яка була в кооперації, і навіть ту, чорну припасену для худоби. Гукали всіх забирати борошно і крупу з колгоспної комори. Люди тягали бутлями олію, вино…
На спиртзаводі розбили склади з зерном і всі кинулись туди.
Величезні ворота зняті з петель і поставлені замість підмосток. Жінки, підлітки, діти носять зерно відрами: в руках, на коромислах, в казанках і кошелях. Прикотили навіть підводи з сусіднього села.
Ми з Кларою набрали ячменю. Та не встигли вибратися з натовпу коли якийсь чоловік у сірому плащі вскочив у склад, вихопив пістолет та – бах! Бах! – угору.
– Немцев кормить собираетесь! Ану разойдись!… Приказа Сталина не слышали: всё подряд сжигать!?
– Скидай мешки назад! – до дядька, який саме розвертав парокінну бричку з мішками. Дядько чи не почув, чи подумав, що встигне втекти: батожив коней.
– Пах! Пах!
Дядько обм’як, посунув з брички. Із його скроні тоненькою цівочкою потекла кров…
Ми покидали торби – та ходу!
Десь через годину склади вже горіли. Вибухали цистерни з невивезеним спиртом….»

Катерина Лубенець. «Дівчата без наречених» – Київ: Ярославів Вал, 2002.

1 thought on “Якими були перші дні Другої світової війни на Ямпільщині

  1. очень интересно и одновременно будоражит. Всем любителям русского мира стоит почитать, чтобы вы поменьше оправдывали вторжения агрессора. Посмотрите, как люди тогда бежали, что творилось. Представьте картину, 10 тысяч на поле. Это жесть. Думайте извилинами

Comments are closed.