150 років тому шатрищенські гончарі були вимушені купувати глину

Про це пише Відділ нематеріальної культурної спадщини Сумського центру культури

У середині ХІХ століття (1862 р.) гончарі Шатрищ купували сировину у власників глинищ. Вартість возу глини складала від 30 до 50 копійок /1, с.89/. У середині ХХ століття відро глини коштувало «рубль». Глину діставали із 2-7-метрової шахти (саме на такій глибині залягав матеріал необхідної якості). В шахту залазив чоловік, котрий подавав глину нагору. Кожен, хто приїхав по глину, перед опусканням відра у шахту клав туди гроші. Глинокоп забирав гроші і подавав відро. За словами Григорія Негоди, один цей чоловік копав глину для всіх Шатрищ /2/.

У середині ХХ століття гончарі возили глиняні вироби на міські базари(в Шостку, Новгород-Сіверський, Путивль та інші) і там продавали їх за гроші («за рублі»). Посуд розвозили й по навколишніх селах (їхали вулицями, зазвичай з вигуками: «По го́ршки!»). Тут міра оцінювання була іншою: покупці насипали в бажану посудину (наприклад, глек) пшениці, скільки вміститься. Гончар зсипав це зерно у свій мішок. Якщо на посуд був великий попит, то майстер міг просити подвійну мірку: два глеки зерна за одну посудину /2/. Обидва способи розрахунку є традиційними для українського гончарства, зокрема, шатрищенського. У П. Маєвського знаходимо згадку і про оплату грошима (від 1 до 3-4 копійок сріблом, залежно від розміру виробу), і про оплату зерном /1, с.88/

1. Маевский П. Горшечный промысел в Шатрищах. Памятная книга Черниговской губернии, Чернигов, 1862, с.87-90)
2. Матеріали етнографічної експедиції фахівців Сумського центру культури та Ямпільського районного краєзнавчого музею в село Шатрище Ямпільського району 28.09.2018. Респондент – шатрищенський гончар Григорій Іванович Негода 1931 р.н.