
Як на мене, це наймальовничіше село нашого краю. Великі вікові ліси, красивий широкий став, чиста річка, обрамлена зеленими луками, залишки колишнього панського маєтку зі старими розкішними липами, долинний рельєф з пагорбами – надають Туранівці особливого казкового колориту. А сосни з їх ароматом хвої і білий пісок навіюють почуття вічності.
Про це на своїй сторінці в Фейсбук написав директор музею Трудове братство М.М. Неплюєва Валерій Авдасьов
«Під гаєм в’ється річечка,
Як скло вона блищить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить»
Мені здається, ці слова української пісні – про туранівскі місця. Село має цікаву історію.
У 1688р. царськими грамотами Петра І землі на яких знаходиться і село Туранівка були віддані Олексію Туранському, представнику української козацької верхівки. У 1704 році він був сотником Глухівським. Згодом О. Туранський став генеральним суддею.
Таким чином, з кінця 17 ст. село Туранівка належало династії Туранських. Один з них – Микола Дем’янович подарував Туранівку своїй хресниці Софії Іванівні Холанській, на якій оженився у 1809 р. Ілля Федорович Тимківський. Він поселився в Туранівці влітку 1811 р. У 1818р. він був обраний глухівським повітовим суддею, в 1825р. став директором Новгород-Сіверської гімназії. Сюди, в Туранівку він взяв на виховання свого племінника Михайла Максимовича (1804-1873), майбутнього академіка, першого ректора Київського університету, друга Т.Г. Шевченка. Тут пройшли дитячі роки (1811-1812) М.О. Максимовича. Він неодноразово відвідував Туранівку і в зрілі роки: у вересні 1849р., в липні 1852р.
В кінці ХІХ ст. письменник М.В. Шугуров (1843-1901), працюючи над біографією І.Ф. Тимківського, знайшов в Туранівці у онуки Тимківського Ольги Постельникової три великі скрині різних паперів. В тих скринях були сотні листів, які, мов дорогі реліквії передавалися з покоління в покоління. Про це Шугуров розповів у журналі «Киевская старина». На жаль доля туранівського архіву залишилася невідомою.
В книзі «Списки населенных мест Российской Империи», виданій у 1866 році значиться, що «в Турановке, при речке Шостке» було 10 дворів і проживало 72 людини. Тут діяв винокурний завод і православна церква Введення в храм Пресвятої Богородиці.
На початку ХХ ст. у Туранівці на правому березі ставу розташовувалась садиба поміщика Постельникова, до якої входили: його будинок , Введенська церква, сад, конюшня, млин на греблі, контора. Керуючим економією Постельникова був Козловський. У 1920-х роках в тут оселився священик з села Усок Володимир Неаполітанський, який став вчителювати у сільській школі. Церква і садибні будівлі були розібрані десь у 1925р. З тих матеріалів збудували школу в с. Говоруново та клуб в Олино. Сад у Туранівці мав назву «Варистий сад». Пізніше на цьому місці було парникове і тепличне господарство колгоспу ім. Жовтневої революції. На 2018р. у селі числилось 15 людей.
Як на мене Туранський ганебний підлабузник Петра….а Білиця та Зорине більш пейзажні та мальовничніши місцини Ямпільщини.
Ещё одна деревня, когда-то довольно живая, многолюдная и экономически развитая, теперь практически вымерла.