Ті, хто займаються краєзнавством знають ту особливу емоцію відкриття нового («Евріка!»), коли тобі вдається встановити імена людей на старій, нікому не відомій фотографії. Так, досліджуючи фотографію колективу Воздвиженської агрошколи 1926 р., я знайшов на ній садовода Михайла Михайловича Федоренка, (роки життя орієнтовно: 1894-1987). Він – в центрі у кожусі і смушковій шапці.

Селекціонер і педагог М.М. Федоренко прожив у Воздвиженському 10 плодотворних і щасливих літ (1925-1934). Після закінчення Київського інституту професійної освіти, він викладав ботаніку у Воздвиженській агрошколі і керував роботою біологічного «мічурінського» гуртка. У пострадянський час слово «мічурінці» набуло іронічного звучання. На те є свої причини. Але з цього гуртка вийшло багато справжніх вчених-біологів, агрономів, які працювали у провідних с/г інститутах і навіть в академії наук СРСР. Кандидатами с/г наук, селекціонерами стали О. Демченко, І. Костюченко, О. Поправко, П. Терницький. Треба сказати, що селекційна лабораторія діяла у Воздвиженському задовго до Радянської влади – ще з 1905р. Її заснував відомий садовод Трудового братства С.Ф. Черненко. Естафету від нього прийняв М. Федоренко. Він створив тут 5 сортів яблуні.

Академік М.Ф. Кащенко, ознайомившись у 1932р. з роботами М. Федоренка і його гуртка, запропонував організувати у Воздвиженському опорний пункт Акліматизаційного саду. Ця ідея не була втілена. Але активна діяльність гуртка сприяла створенню у Воздвиженському в 1939р. великого 50-гектарного сортовипробувального саду – дослідного поля Українського науково-дослідного інституту садівництва (м. Київ). Про це плодовод дізнався вже перебуваючи на новому місті роботи, у Житомирському с/г технікумі. Восени 1934р. М.М. Федоренка звільнили з посади викладача Воздвиженського технікуму – це була чергова «партійна чистка». Йому і його дружині Марті Федоренко – вчительці української мови, «пришили» український націоналізм. Про воздвиженський – яскравий і динамічний період своєї діяльності М. Федоренко розповів у книзі «Молоді перетворювачі природи», яка була видана у Києві в 1957р.

Сьогодні ентузіазм юних перетворювачів природи видається наївним і невиправдано оптимістичним. Але треба віддати їм належне – вони будували і створювали сади. І ми, нащадки цієї землі, маємо берегти про них пам’ять.

Валерій Авдасьов,

директор музею Трудове братство М.М. Неплюєва