Школа на пагорбі, або невивчені уроки

Кілька років намагаюсь зібрати власну фотодобірку найбільш мальовничих та незвичних місць краю.  Пошуки іноді призводять до несподіваного та протилежного результату, бо і краєвиди, особливо лісові, змінюються в шаленому темпі під впливом занадто енергійної діяльності людини з бензопилою. Та й не буває завжди так, що находиш бажане.

Про це до редакції Ямпіль.INFO написав автор проекту «Без людей» Едуард Баранов

Минулої осені вирішив зробити декілька світлин з березового гаю поблизу Паліївки та, користуючись нагодою, зазирнув до самого села. Там я вже давно не був, тим більше погода погіршилась і не сприяла пейзажу.

Неодноразово доводилось бачити покинуті сільські школи різного ступеня занедбаності та руйнації.  Але кожного разу, коли зустрічаєшся з подібним, споглядаєш апофеоз безгосподарності та безпорадності нашого суспільства.

Не стала приємним виключенням й школа на пагорбі. Подвір’я зі спортивним майданчиком поросло деревами, а пошарпані часом будівлі з вибитими вікнами та вцілілою над головним входом табличкою довершували драматичну картину буття.

Серед дрібного мотлоху на брудній долівці в одному з приміщень помітив поряд з покинутими портретами мислителів та піонерів-героїв і стару виборчу агітацію. Вочевидь, сама доля насміхалася з нас безталанних, бо відбувалось це напередодні місцевих виборів, де з боку міцних господарників та інших професіоналів різних сфер діяльності лунали заклики до виборця віддати голос на користь саме їх політичної сили.

Цікаво, що дехто з них тривалий час в політиці і має потужні важелі впливу на ситуацію, однак, вочевидь, простіше багато років просувати тезу про попередників та депресивне село, паразитуючи на настроях особливо неперебірливої більшості, схильної до конформізму. Та більшість майже завжди помиляється, обираючи до влади умовного Незнайка або коня Калігули. Хоча й не таке вже складне завдання для кожного пригадати забуті уроки історії та скласти для себе умовну хронологічну таблицю, де вказати по пунктах – хто, що, коли і як. Розум врешті решт повинен колись перемогти войовниче невігластво.

Особисто не маю ніякого бажання брати участь в будь-яких політичних проектах і тому свідомо витримав паузу, щоб не бути звинуваченим у заангажованості. Закликаю лише всіх до здорового глузду та і сам не буду стояти осторонь проблемних питань.

Наостанок хотілося б зазначити, що тексти моїх дописів прив’язані до світлин, з якими вони публікуються разом. Це я до того, що на просторах інтернету неодноразово зустрічав на сторонніх ресурсах перепости моїх публікацій з Ямпіль.INFO. Все б нічого, але їх зміст спотворюється вилученням з оригіналу деяких світлин та частини тексту. Чи, взагалі, кульгавим перекладом гугл – перекладачем на російську – і вони стають схожими на мову дислексика, тобто втрачають змістовність та послідовність.

????????????????????????????????????

12 thoughts on “Школа на пагорбі, або невивчені уроки

  1. мдя……
    ну и не могу не добавить. –ЗИМА ПРИДЕ-ПЛАТИТИ БУДЕМ!!!

  2. Кляти совэты? И фото Волги в елочку. Отправлю Василию ссылку. Только недавно умничал у меня в личке, страдалец.

  3. Святой майдан и не таких прохиндеев миловал

  4. Потому что это советской власти нужны были маленькие уютные школы для деревенских детей. Нынешней власти ничего не надо, пусть дети ездят в райцентр. Или ходят, если вдруг доехать не на чем. Пусть встают на полчаса-час раньше, пусть тратят время на дорогу, пусть мерзнут на остановке, пусть заражаются в автобусе.

  5. …Навігатор сказав повертати праворуч. Що було щонайменше дивно – траса тяглася вперед, ліворуч відгалуджувалась відверто розбита дорога, тягнучись кудись у нікуди. Але навігатор сказав – треба їхати. Потяглися села. Дорога ставала все гіршою. Села, чесно кажучи, теж. Зрештою, дорога просто закінчилася.
    Дослівно. Попереду стояла висока стіна бур’яну. Вітер ховався в темній траві. Жодного голосу, жодної живої душі. Та й неживої теж. Порожні подвір’я, розбита вулиця, кінець дороги, кінець світу. Віддалік на деревах побудовано дитячий будиночок, до гілки прилаштовано “тарзанку”.
    Цікаво, хто тут бавиться? Шкіл не видно, дитячих садочків – так само. Загалом – нікого не видно. Ніби декорації якогось не надто доброго фільму. З акторами-невдахами. З поганим фіналом. За десять кілометрів звідси тяглася київська траса. З золотими банями, з розмовами про літературу. З заправками, магазинами, рекламою, на якій усміхаються щасливі радісні чоловіки та жінки, що тішаться життю, люблять його, насолоджуються ним.
    Дивна-дивна країна, дивні люди, дивні часи. Розвернулися, поїхали назад. Навігатор довго обурювався.

    Сергій Жадан. Суми: Північ. 2015р.

    1. За газ и электричество еще осталось чем заплатить?

    2. А сейчас и рабов не надо…Сейчас вообще никто не нужен.

  6. Ого сколько совкодрочеров ожило. Без хазяина совсем одичали!

Comments are closed.