Валентина Боранова: буду боротись, доки син не повернеться додому

Вже три з половиною роки у полоні бойовиків перебуває ямпільчанин Станіслав Боранов. Напередодні дня народження Станіслава редакція Ямпіль.INFO завітала до його батьків, які проживають у селі Степному. Мати полоненого Валентина Боранова розповіла про сина та про свої спроби повернути його додому.    

Розкажіть нам, будь ласка, про свого Стаса.

Мій син Станіслав народився в Степому 11 березня 1986 року, тут виріс, навчався в школі, а після її закінчення пішов на службу в армію. Служив він у місті Стрій Львівської області, а через рік повернувся додому. Була у нього спроба влаштуватись у внутрішні війська на роботу, але на медичній комісії йому натякнули, що для цього потрібно заплатити гроші.

Стас повернувся в Ямпіль, працював, де доведеться. Тут одружився, у нього народився син Платон. А далі почалась війна … і він пішов захищати Україну, безпосередньо був у гарячих точках. В 2016 році він повернувся, став на облік в Центрі зайнятості, але періодично кудись від’їжджав, як я тоді думала, на роботу в Київ. Їздив то на десять днів, то на два тижні. Говорив лише: «мамо, я на роботу», але не розповідав куди. Лише було помітно, що постійно чекав дзвінка, а коли йому телефонували – відходив подалі від нас, щоб ми не почули його розмови.  

Тобто, ви навіть не здогадувались, що він може перебувати в зоні АТО?

Так, навіть думок таких у мене не виникало. Він навіть будучи військовослужбовцем, коли їхав у АТО, попередив про це лише сестру і дружину. Того року у нашій родині трапилось горе і він, мабуть, не хотів, щоб ми з батьком за нього переживали.  

Я добре пам’ятаю його останній приїзд до нас, це було на відкриття сезону полювання, коли вони завітали до нас всією родиною. 18 серпня мали святкувати день народження Платона, але напередодні поступив дзвінок… Стас зібрався і поїхав. Відтоді зателефонував лише один раз і то не зі свого номеру, це було 31 серпня. Тоді він привітав мене і сина, а потім зник. Ми його дуже довго шукали, не знали що і робити. Дружина написала заяву в поліцію, але і їх пошуки також нічого не дали.

Аж раптом на зв’язок вийшов якийсь хлопець, який просив передати, що син знаходиться в Донецьку в колонії «Ізоляція» під іменем Божок Олександр Анатолійович. Він сказав, що треба ці дані передати в СБУ, щоб ті подали його на обмін полоненими.

Що відомо про нього зараз? В якому він стані, в яких умовах утримується?

Зв’язку з сином досі немає, знаємо про нього тільки зі слів очевидців – хлопців, з якими він сидів в «Ізоляції», а потім в 97-ій колонії. Вони розповідають, що після побоїв у нього болить голова, він втрачає зір, є проблеми зі шлунком.

Годують їх там дуже погано, колишній полонений Валерій Соколов розповідав, що вони зі Стасом десь дістали насіння і, скопавши невелику грядку, посадили там огірки та інші овочі, щоб було щось їсти. Цинічно і те, що їх там заставляли доглядати за птицею та свинями, яких годували простроченими цукерками з місцевої фабрики, але їм, голодним, цю їжу, навіть прострочену, їсти забороняли.

Ще один колишній в’язень Андрій розповідав, що одного разу Стасу наснилося, що за ними приїхав великий автобус і всі в нього сіли, а він пішов по забуті речі, а коли повернувся – автобус вже поїхав. Цей сон збувся, всі повернулися, а Стас ще залишається там.

Ми знаємо, що ви ведете активну роботу по поверненню сина додому.

Так, ми боремося і будемо боротись до кінця, доки син не повернеться додому. Ми з батьками інших наших полонених зустрічались в Офісі Президента з Третяковою, Денисовою, Єрмаком. Вони розповідають, що на обмін він поданий, що якщо вони підтвердять, що він перебуває у них – його обміняють. Іншими словами, якщо Російська Федерація його захоче нам віддати, то він буде вдома.

Одна з ваших вимог – зустріч з Зеленським?

Так, ми хочемо домогтись такої зустрічі. Він обіцяв, що всі діти будуть вдома, що війна закінчиться… Але ж цього немає. От ми і хочемо від нього почути, що він робить для того, щоб повернути наших синів додому.

Розповів про сина і батько Василь, який охоче показав вулики та шпаківні на старій березі – все, до чого колись прикладав свої руки Станіслав. Все у цьому будинку живе надією та очікуванням. Чекає на батька і син Платон, який вже настільки схожий на батька, що бабуся його іноді помилково називає Стасом.  

Чому сумують матері? Чому без батьків зростають діти? Чому нам вже вкотре за сто років не дають спокою, не дають вільно жити на нашій Богом даній землі, у своєму небагатому, але власному обісті? Саме такими питаннями ми вирішили завершити цей матеріал, у якому хотіли вчергове донести до суспільства те, що є речі, які не варто забувати та робити вигляд, ніби нічого не відбувається.  

Фото Едуарда Баранова та Сергія Одарченко

6 thoughts on “Валентина Боранова: буду боротись, доки син не повернеться додому

  1. Боже, врятуй цю дитину, допоможи батькам обійняти свого сина, дружині – чоловіка, а сину – батька!

  2. Держитесь! Желаю скорейшего вызволения Вашего сына из плена!

  3. Боже, допоможи мамі повернути сина! Бідне материнське серце

  4. Бийте у всі “колокола”! Пишіть,їздіть,домагайтесь зустрічей з усіма чиновниками! Хай Вам Бог допомогає!!!

  5. “Їздив то на десять днів, то на два тижні.” Это, что за служба такая. Наёмнмк?

    1. Это действительно интересно. Если он служил по контракту, то как бывал дома ? Его бы уже в розыск подали как дезертира ,а так непонятно… Если наемник ,то знал на что шел , вообще военные действия -это страшно ,ни одна нормальная психика с этим не справится . Но мать жаль, за любого ребенка у адекватной матери болит сердце, держитесь. Даст Бог скоро увидите сына, жена-мужа, а сынишка -отца.

Comments are closed.