Історія стародавньої Орлівки

Вже багато століть минуло з часу заснування першого поселення на річці В’язова, – пише www.svesa.online

«Поселение с трех сторон окружено темными лесами, дубовыми и сосновым, а с четвертой, с западной, граничит полями и с Янполем. При таком положении естественно, что здесь в самые тревожные времена был угол покойный для людей»,  — писали про Орлівку в середині дев’ятнадцятого століття «Чергниговские ведомости».

Редакція Ямпільського інформаційного агентства вирішила зібрати відомості про історію цього стародавнього села.

Дата заснування Орлівки

Одним з найдавніших поселень ямпільської землі вважається саме Орлівка. Точна дата заснування села невідома, але перша задокументована згадка про неї датується 1647 роком.

Як писало в 1854 році видання «Черниговские ведомости», в 1835 році «при починке каплицы занимающей место давнего храма, найден камень с высеченными словами: «обновися сий храм рства Бцы року 1647». Это – обыкновенный подпрестольный камень, который клали при освящении храма».

Іншими словами, в 1647 році орлівський храм був лише оновлений, що дає підстави стверджувати, що споруджений він був на багато раніше.  

Як повідомляв сайт вже колишньої Орлівської сільської ради, в 1911 – 1912 роках під час прокладання шляхової дороги на центральному майдані було знайдено могильник. У землі були поховані черепа 5 – 7 відрубаних від скелетів людських голів. Самі орлівчани вважають це підтвердженням історичних подій ХІІІ століття.

Стародавня церква та каплиця на її місці

Як вже було згадано, церква в селі була закладена до 1647 року, але в 1759 році вона згоріла під час пожежі, що знищила значну частину села.

На місці цього храму була влаштована каплиця.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці

У 1775 році, через 16 років після пожежі, в Орлівці почали будівництво нового кам’яного храму. Кошти на його возведення надав Микола Іванович Неплюєв.  Будівництво закінчили в 1779 р., освячення відбулося 8 вересня за старим стилем. З того часу встановлено місцеве храмове свято «Пречиста» – 21 вересня.

Відоме церковне майно, що зберігалось у храмі: «Замечателен образ Спасителя, в средний рост человека; писанный в 1832 г. Под ним написано известное (сомнительное) донесение правителя Иудеи Лентулуса о характере, делах и внешнем виде Иисуса Христа. Книги храма: евангелие м. 1722 г., трифолог к. п. 1734 г., общая минея м. п. 1734 г., служебник к. п. 1749 г. В архиве храма копия указа 1740 г. о том, чтобы священники знали наизусть православный катихизис и нотное пение; указ синода 1742 г. предписывающий священникам читать поучения народу», — пише портал «Откуда Родом».

Населення села

В історичних джерелах ми знайшли згадки про кількість населення Орлівки в різні роки.

«В 1748 г. показывали в Орловке 33 семьи казаков, 5 подсуседков и 14 служителей;  в 1770 г. 84 казаков выборных, 174 подсуседков и 363 владельческих поселенцев.

Число прихожан Орловской церкви:

в 1770 г. 636 м. 626 ж.,

в 1790 г. 676 м. 662 ж.,

в 1810 г. 710 м. 716 ж.,

в 1830 г. 750 м. 764 ж.,

в 1850 г. 784 м. 911 ж.,

в 1860 г. 840 м. 968 ж.», — пише портал «Откуда Родом».

Тобто в 1860 році населення села становило 1808 осіб.

В 1927 році населення  Орлівки зросло до 2239 осіб. Про це інформує  книга «Список населених місцевостей Глухівщини», яка в 1927 році була видана Глухівським Округовим Статистичним Бюро. За її даними, Орлівська сільрада мала 2491 осіб населення: 2444 українців, 33 росіян, 4 євреїв та 10 представників інших національностей. В с. Орлівка мешкало 2239 чоловік , в х. Дарикин – 82, в х. Дриборів – 49, в х. Коників – 10, на Лісовій сторожці Свеської дачі №55 – 3, в Ржаному – 101, Чухаркиному – 7.

Це при тому, що у Свесі, яка на даний час є адміністративним центром, тоді мешкало майже вдвічі менше людей — 1265 осіб.

Можемо констатувати, що за період з 1927 по 1990 рік населення села скоротилось до 1300 осіб.

Місцеві легенди

Сайт Орлівської сільської ради наводить дві легенди, які пояснюють назву населеного пункту. Всі вони пов’язані з орламим, які, імовірно, гніздились у цій місцевості.

Легенда про Іванка та Марічку: «Колись у цих краях гніздилися волелюбні орли. Як розповідає лірична легенда: у давні часи невеличку кількість біленьких охайних хатинок з усіх сторін оточували ліси з кремезних дубів. Вони були казково-світлими, багатими на дичину та диво-квіти. Квітка ж конвалія вважалися найкрасивішою, а тому була найулюбленішою серед мешканців лісового міс-течка. Кожну першу неділю травня всі жителі збиралися на лісовій галявині і влаштовували веселе свято конвалій. Напередодні в суботу вони йшли до лісу збирати улюблені квіти і прикрашали ними оселі, дарували своїм коханим на знак вірності і щирого кохання. Існував такий давній звичай, хлопці запрошували дівчат до танцю, даруючи букет конвалій. Обмін  букетами міг означати, навіть, згоду на одруження. У такому разі дівчина приколювала букет собі на груди. Коли ж вона була проти, то кидала квіти на землю.

І одного разу зустрілися на галявині Іванко та Марічка. Парубок дуже любив дівчину і хотів одружитися з нею. Марічці також він був до вподоби, але хотіла вона перевірити ці почуття і не на груди прикріпила букет конвалій, а опустила руку з квітами донизу, сказавши хлопцеві такі слова: «не знаю чи дійсно ти мене кохаєш, чи здатен ти на героїчні вчинки заради мене. Якщо так, то здійсни щось таке сміливе, щоб і розум тобі затьмарило». 

Хлопець дуже злякався, що Марічка кине квіти на землю і гордовито заявив, що ладен,  навіть орлине яйце з гнізда дістати заради коханої.

За легендою у цих лісових краях гніздилися волелюбні орли. Гнізда свої будували на верхівках велетенських дубів і пильно охороняли їх. Ось парубок, засліплений коханням, поліз у гніздо за яйцем.

Мати орлиця тривожно кружляла над головою безоглядного сміливця, ніби попереджала: не роби  необдуманого вчинку, не лишай мене щастя материнства. Голосно ляскала крилами над головою парубка і нарешті збила його додолу. Упав із дерева юнак і вбився».

Легенда про мисливця: «Мисливець, який забив із рушниці орлицю, поліз до гнізда, щоб забрати орлят, та впав і вбився. З того часу в народі існує таке прислів’я: «Чоловік поліз до Орлівки, та й лишився своєї голівки».