Настоятель Свято-Миколаївського храму смт Свеса отець Григорій розповів журналістам Ямпільського інформаційного агентства про роботу волонтерів, які організувались при церкві

 -Кожного дня ми возносимо молитви, щоб Господь допоміг нашим славетним воїнам перемогти ворога і ті негаразди, які випали на долю нашої держави. З благословення нашого єпископа Конотопського та Глухівського Романа, ми почали займатися ще й гуманітарною допомогою. Стали підгодовувати людей, які опинились у складних життєвих обставинах та почали допомагати нашим солдатам. Чим ми могли їм допомогти? Звичайно ж, нагодувати їх – приготувати пельмені, котлети, вареники, щоб хоч якось підтримати бойових дух бійців, які зараз знаходяться на передовій, – зазначає священнослужитель.

Прихожани храму розпочали добрі справи з допомоги ближнім – односельцям, які опинились без даху над головою, чи коштів для існування. Небайдужі свесяни кожного дня готують смачні обіди для таких людей, а продукти для такої ініціативи збирають самі.

-Щось люди приносять, щось у нас у самих є вдома і ми приносимо, готуємо, – розповідає прихожанка Наталія. – Якщо є зайве, то чому людину не погодувати бездомну? Зараз же Великий піст та і добрі справи потрібно робити завжди. Приходить до нас десь чоловік одинадцять, іноді десять, коли погода дощова і холодна, то може й менше. Але ми все одно стараємось. Лише б скоріше закінчилась війна, люди, і бездомні, і всі, хочуть, щоб був мир.

Але головні зусилля свеських волонтерів зосереджені у першу чергу на тому, щоб забезпечити їжею військовослужбовців, які проходять службу на території нашого району.

 -Ми виготовляємо вареники, пельмені, котлети, – розповідає Наталія Таптунова.  -Збирається дуже багато людей, які хочуть допомогти. Вони приходять і ми всі разом працюємо. Процес проходить дуже швидко, всі разом працюємо згуртовано і виробляємо багато: 30 і більше кілограм виробів. Все, що приготували,  відправляємо нашим захисникам до Шостки, Ямполя і для своїх захисників, які знаходяться в селищі Свеса.

У багатьох волонтерів рідні та близькі зі зброєю у руках захищають Україну у різних куточках нашої держави. Люди говорять, що ми тут нагодуємо цих військовослужбовців, а там, може хтось, нагодує і наших близьких.

-Я вважаю, що всі люди, які нас захищають, наші воїни – це всі наші діти, наші браття, чиїсь сини, чиїсь чоловіки і ми повинні допомагати, хто чим може, – розповідає Ірина Мануйлова. –Так, як я працюю в дитячому садочку, наш обов’язок виховувати наступне покоління, яке буде свою Батьківщину захищати. Я і мама, і бабуся вже, і дружина. Мій чоловік свого часу був у Карабаху, це ще коли був Радянський Союз, він завжди говорив, що та війна була нікому не потрібна, а зараз навпаки – наші воїни воюють за нашу Батьківщину, за наш рідний край.  

Долучаються до волонтерської роботи і діти, маленька Тоня та Ангеліна ліплять вареники на рівні з дорослими. Дівчата навіть не сумніваються, що перемога буде за Україною.