Recent News

2 серпня Церква святкує пам’ять святого пророка Божа Ілії. У Третій і Четвертій книгах Царств ми читаємо про великі справи пророка, про чудеса, які він здійснював перед ізраїльським народом. Читаємо про те, як, щоб довести буття істинного Бога, він закликає чотириста п’ятдесят пророків Ваалових на змагання, і приносить жертву Господу, а вони приносять жертви своїм богам; і жертву пророка по його молитві попаляє вогонь з неба, жертв же лжепророків вогонь не торкається.
Ми читаємо про те, як Ілія приходить у будинок бідної вдови і воскрешає її сина, про те, як пророк біжить від гніву нечестивої цариці Іезавелі в пустелю, і не знаходячи в собі більше за сили на пророче служіння, у відчаї взиваває до Бога: “Досить вже, Господи; візьми душу мою”. Але Бог утішає його, не лише посилаючи йому воду і хліб, але і таємничим, надзвичайним чином “у тихому віянні вітру”. Відчуваючи цей легкий подих, Ілія розуміє, що Господь явився йому не в грізних явищах природи – не у бурі, не в землетрусіне у вогні, – але саме в легкому подиху вітру духовного. Цим подихом Духу Святого Бог утішає пророка і дає йому нові сили.
Нарешті, ми бачимо як Ілія йде разом зі своїм учнем пророком Єлисеєм, і Єлисей дізнається, що його учитель цього дня буде узятий від нього. Ілія говорить: “Проси, що зробити тобі, раніше ніж я буду узятий від тебе”. І Єлисей відповідає: “Дух, який в тобі, нехай буде на мені удвічі”. Ілія сказав: “Важкого ти просиш. Якщо побачиш, як я буду узятий від тебе, то буде тобі так”. Незабаром з`явилася вогнена колесниця, і вихор возніс Ілію на небо. Це була людина, яка за життя воскрешала мертвих, це був пророк, який не побачив смерті, але був вознесений Богом в Царство Небесне.
Читаючи про життя пророків, ми дізнаємося, що, коли Господь закликав їх, деякі з них відмовлялися. Один сказав, що він занадто юний, інший – Iона – взагалі біг від Бога, усвідомлюючи, що немає у нього сил виконати покладену на нього Богом місію. Пророк Ілія у відчаї просив у Бога смерті. Але пророків завжди підкріплювала благодать Божа, у своєму служінні вони безпосередньо стикалися з Богом, зустрічали Його в особистому духовному досвіді.
І в усі епохи пророки були людьми немічними – такими ж, як ми з вами. Їх пророча місія набагато перевищувала їх природні людські сили, і вони, не сподіваючись на власні сили, шукали допомоги у Бога. Вони просили у Бога духовного підкріплення в скрутні хвилини, коли були залишені людьми, гнані, коли вороги шукали їх смерті. І Господь таємничим чином підкріплював їх благодаттю Святого Духу.
Пророки залишали після себе учнів, тому справа, якій вони служили, не помирала і після їх смерті. Коли Ілія був вознесений на небо колісницею Божої, Єлисей узяв його милоть, т. б. плащ, і ударив нею по воді, і вода розступилася, і Єлисей зрозумів, що духовна спадщина пророка Ілії перейшла до нього. Нерідко бувало, що учні виявлялися вище за учителя, тому що дух, який був на одному пророку, переходив на іншого і з ще більшою силою діяв через нього. Так духовне спадкоємство переходило від одного пророка до іншого, аж до останнього з пророків і першого з апостолів – Іоанна Крестителя. Потім воно переходило від одних апостолів до інших, потім до єпископів, до священиків і до усього народу Божу, який це благодатне свідоцтво про Бога – також передавав з покоління в покоління; воно дійшло і до нас, і нині ми є його володарями.
Тому, згадуючи старозавітних пророків, зокрема пророкаIлiю, ми згадуємо не якихось людей, які жили в давнину і три тисячі років назад прославилися своїми великими справами, але святих, духовна спадщина яких продовжує жити в нашій Церкві. Згадуючи їх і молючись їм, ми сподіваємося хоч би в малому ступені перейнятися тим духом, яким вони жили, і отримати хоч би частку тієї благодаті Божої, яка була дана їм не заради них самих, але щоб допомогти їм нести нелегку місію свідоцтва про Бога перед людьми, той хрест, під тяжкістю якого і ми іноді згинаємося, не знаходячи в собі сил, щоб його понести.
Іноді ми говоримо: «Господи, це неможливо, цей хрест занадто важкий для мене». І тоді приходить благодать Божа у “віянні тихого вітру”, і її освіжаючий і зміцнюючий подих дає нам нові сили.
З любов`ю у Христi протоієрей Микола.