Існує старовинна народна традиція освячувати в церкві на Спаса яблука та мед, особливо цю традицію цінують в Ямполі, де Преображення Господнє є престольним святом. В цей же день своє професійне свято відзначають ямпільські пасічники, які славляться своєю працею на всю область.
У нашому поліському краї з давніх – давен люди займались бджолярством, тут жили справжні династії пасічників. Проте, часи змінились і все менше ямпільчан продовжують займатись цим старовинним ремеслом. Залишились лише одиниці – справжні фанати цієї справи, які все життя посвятили своєму захопленню. Серед них Сергій Прохор з селища Ямпіль, що вже понад тридцять п’ять років захоплюється бджолярством.
А починалось все в далекому 1968 році, коли Сергій ходив до сьомого класу та жив в хуторі Діброва. Ніхто в родині пасіку не тримав, тож довелось вчитись у сторонніх людей. – Тоді до нас приїхали пасічники зі Свеси, – розповідає Сергій. – Я пас корів і спостерігав, як вони качали мед та доставали рамки з вуликів. Потім, коли ми познайомились, я приходив до них і допомагав, спостерігав за їх працею. Та справжнім своїм вчителем вважаю Борова Івана Івановича, потомственого бджоляра, що жив у нас в хуторі.
Іван Іванович допоміг юному пасічнику і подарував йому бджіл.
– Весною, 5 травня він зробив мені відводок. Його довелось відвезти в Сороковий Клин за декілька кілометрів від дому, щоб бджоли не повернулись до господаря. Я пам’ятаю, що цілий тиждень заїжджав до них перед школою, потім перевіз вулик додому. Почав займатись цією справою і незабаром набрав зі своїх бджіл перше відро меду. До зими у мене було три сім’ї бджіл, а коли прийшов час йти в армію – то їх було вже дванадцять. Доки я служив, за пасікою доглядав мій брат Сашко.
Так Сергій влаштував на хуторі величезну пасіку, де доглядав за 150 сім’ями бджіл. Сам виготовляв вулики, робив рамки. Почав заробляти цією справою. В 1981 році переїхав в Ямпіль, де збудував будинок та влаштував ще одну пасіку.
– Тоді я возив бджіл в Діброву, Октябрщину, Есмань, збирав мед та здавав його в Росії. За часів незалежності продавав мед на ринках, його з радістю купували в Свесі, Дружбі, Середині Буді. Були навіть часи, коли цю справу підтримувала держава, навіть давали дотацію на бджіл. Але протривало це не довго. Зараз нікуди не їжджу, бо це надто дорого, проте мій мед добре знають і купують ямпільчани.
Останні декілька років Сергій працює пасічником на районній станції юних натуралістів. Подарував юннатам десять сімей бджіл та доглядає за ними. Бджоли там дуже потрібні для запилення різних сортів квітів. А от намагання створити гурток бджолярства закінчились невдачею, дітей, які б виявили бажання займатися цією справою, не знайшлося.
Ямпільський пасічник зазначає, що останнім часом тримати пасіку все важче. Виникають різноманітні хвороби бджіл, до того ж комахам шкодять численні вишки, радіосигнали, від яких заважають їм орієнтуватись. Та навіть отримавши важкою працею мед, його просто нікуди діти, адже пропонують за нього копійки.
– Для мене це давно вже не бізнес, а захоплення,– зазначає Сергій. – Цю справу слід просто любити, приділяти йому весь вільний час і тоді буде результат.
Є у пасічника і приємна звістка: ямпільчанам буде з чим зустрічати Спас, адже цей рік надзвичайно врожайний щодо меду.
– З травня його дуже багато, напевно свій результат дала акація та соняшник. Таке буває дуже і дуже рідко, це справжній медовий рік,– підсумував Сергій Прохор.