70 років тому в ніч з 2 на 3 вересня 1943 року бійці 75-тої гвардійської стрілецької дивізії звільнили Ямпіль від німецько – фашистських загарбників. Звільненню райцентру передував важкий бій, в якому своє життя віддали сорок радянських воїнів, були знищені сотні фашистів, десятки одиниць німецької бойової техніки.
Сьогодні, через сімдесят років після тих героїчних подій, ми можемо тільки уявити масштаби військової операції, в якій був звільнений наш районний центр. Земля вже давно загоїла рани від снарядів, покинули цей світ і більшість воїнів, що в далекому 1943 році воювали під Ямполем. Проте, до нас дійшли їх задокументовані спогади, які розповідають нам про ті події.
Найціннішу розповідь подарував ямпільчанам Павло Михайлович Макулін, який в 1943 році командував розвідротою 75-ї гвардійської стрілецької дивізії. Павло Михайлович розповідає, що влітку 1943 року після розгрому гітлерівських військ на Курській дузі 75 гвардійська стрілецька дивізія до кінця липня продовжувала переслідувати противника в напрямі Севська. В серпні між Севськом і Хутором Михайлівським дивізії дали короткочасний відпочинок. Підрозділи полків привели себе в належний вигляд, поповнилися сибіряками – курсантами Кемеровського піхотного училища.
Тоді події на фронтах Великої Вітчизняної війни розвивались наростаючими темпами. 28 серпня дивізія отримала наказ вийти на вихідний рубіж на схід від річки Свеса, і на ранок 29 серпня була готова до наступу на селище Свеса. Роботи вистачало всім. Стрільці копали окопи, артилеристи, мінометники, кулеметники готували вогневі позиції, розвідники плазували по передньому краю і в прилади спостереження по спалахах пострілів засікали вогневі точки ворога. Перед полками дивізії стояла задача нанести удар і прорвати оборону німців в районі Свеси і вийти північніше села Орлівки, а потім зосередити всі сили у напрямку Ямполя.
Визволитель Ямполя пригадує, що вранці 29 серпня першими пролунали залпи «катюш», їх підхопили численні голоси гармат і мінометів, підтримали кулемети. Море вогню вкрило ворожу оборону. Але атака захлинулась. Добре замасковані вогневі позиції противника на березі Свеси відкрили вогонь у відповідь, на шляху наступаючих виявились мінні поля. Наступ було відкладено. Додатково була проведена розвідка. Командир дивізії Горишній вирішив головний удар нанести не по Свесі, а перенести його на три кілометри західніше і атакувати з лівого флангу Орлівку. Тим часом створювати видимість підготовки нового удару по Свесі. Атаку на Орлівку здійснити не вдень, а вночі. 241-му полку залишитись під Свесою, а двом полкам передислокуватись на лівий фланг.
Поки йшла підготовка до нової бойової операції, двом групам розвідників під командуванням Банникова у смузі 241-го полку і під командуванням Кожакіна у смузі 231-го полку вдалось вийти до Ямполя. Розвідники доповіли, що Ямпіль оточений кількома лініями траншей, особливо південніше залізниці, з численними вогневими точками. Стало зрозуміло, що гітлерівці будуть обороняти цей населений пункт всіма силами. Коли всі полки і батальйони зайняли вихідні рубежі, рівно о 24 годині на ділянці 241-гополку під Свесою запрацювали артилерія і міномети. Противник відкрив вогонь у відповідь. В той час, коли ворог зосередив всю вогневу міць на полку Бударина, батальйони 231 і 212 полків почали штурмувати Микитівку. Бій тривав до ранку. Ворог не чекав такого удару. До ранку звільнили від фашистів Микитівку і Орлівку. В обороні німців зчинилось сум’яття. Батальйони 241 полку почали штурм Свеси, бій точився безпосередньо в селищі. Противнику нічого не залишалось, як спішно відступити на Ямпіль. Батальйони полків почали переслідування ворога, але він прикрив свій відхід танками та самохідками, відкрив загороджувальний вогонь з гармат і кулеметів.
Бійці дивізії почали укріплювати свою оборону. Розвідники отримали завдання зібрати додаткову інформацію про противника, про гарнізон селища Ямпіль, систему його укріплень. Вже через два дні здобута інформація про противника знаходилась у штабі дивізії. Після їх вивчення командир дивізії В. А. Горишній віддав наказ прорвати оборону ворога. Найближче завдання – оволодіти районним центром. Полк Борисова має нанести удар фронтально від Орлівки, полку Бударіна наказано обійти Ямпіль, зайти у тил і атакувати з північного сходу, полку Маковецького – наступати на хутір Червоний Кут. Найважче завдання випало на долю 241-го полку Бударина – знайти прохід у ворожий тил. Його успіх вирішив результат всієї операції. У ніч з 2-го на 3-тє вересня на вихідному рубежі атаки зосередились всі підрозділи 241-го полку і рівно о 5-ій ранку земля здригнулась від артилерійських залпів. Передній край полку позначився вогнем кулеметів і автоматів. Ожили і вогневі точки ворога, які мовчали під час артпідготовки. Німці не чекали, що бій розпочнеться у них в тилу. З кожною хвилиною бій розгортається запекліший. Роти батальйону Гавриліна зав’язали перестрілку на околиці Ямполя. Гітлерівці відчайдушно чинять опір. Особливо важкі умови склались на ділянці 7-ї роти лейтенанта Кандакова. Його бійці залягли біля перших будинків селища, ворог відстрілюється, рота несе численні втрати.
Просування вперед гальмують німецькі кулемети. Полки Борисова та Маковецького пішли у наступ у той момент, коли весь гарнізон Ямполя зосередив увагу на підрозділі Бударина. Тому зволікати було не можна. Два полки пішли в наступ з півдня, південного сходу. Їх наступ був набагато успішніший. Долаючи опір ворога, батальйон 212 полку Антонова першим перейшов через залізничне полотно і почав просуватись до селища.
Бої точаться за кожний будинок, вулицю. Протитанкова гармата капітана Кадолко один за одним виводить із ладу фашистські танки і вогневі точки. Відмінно діють артилеристи лейтенанта Владімірова. Вони знищують вогневі точки гітлерівців, що заважають просуванню стрільців.
Гарнізон Ямполя опинився в сталевих лещатах 75-ї гвардійської стрілецької дивізії. Опір ворога зламано: у центрі Ямполя зустрілись бійці 241-го і 212-го полків. Рукостискання, обійми, сміх.
Чвалають під конвоєм наших бійців полонені. Багато горя принесли жителям Ямполя гітлерівці. Вони грабували місцеве населення, багато молоді погнали до Німеччини. Гнів і обурення переповнюють душі солдат і офіцерів.
Наступає вечір. На заході ще стрекочуть кулемети, а в центрі Ямполя вже димлять похідні кухні. Бійці пригощають ямпільчан ситною вечерею. Але всі знають: перепочинок буде недовгим. Попереду знову бій…»
Чимало розповідають нам і спогади рядових бійців, зокрема Герой Радянського Союзу підполковник у відставці М. І. Суковатова розповідає «Наш полк було укомплектовано курсантами військових училищ і призовниками 1925 року народження. Більшість особового складу становили вісімнадцятирічні воїни. Пам’ятаю, ми зайняли позицію на підступах до селища. Перед нами – насип залізниці, саме тут і пролягала лінія оборони противника. Вибити гітлерівців з траншей вдень просто неможливо, тому й вирішили йти в наступ з настанням ночі. Так і зробили. Наблизившись до ворожих позицій, приготувались до атаки. І тут посипались на нас німецькі міни. Наш батальйон поніс значні втрати, багато було поранених. В такій ситуації залишалось одне: швидко рвонути вперед, вибити німців з укріпленого рубежу. І піднялись бійці, і пішли в атаку. Стріляли навмання, били по вогневих точках противника, по силуетах фашистів. Німці, відстрілюючись, тікали. На світанку Ямпіль було звільнено».
Іван Олександрович Григорьєв зазначає: «Коли коли наші передні батальйони наблизились з північного заходу до селища Свеса, гітлерівці відкрили шалений артилерійський вогонь. Під обстрілом весь час знаходилась і дорога Свеса-Орлівка. Ведучи бої, розвідники нашого полку першого вересня 1943 року побували в Орлівці і встановили, що ворог тримає оборону на віддалі 2-2,5 кілометра від Ямполя. Бійці сусіднього 241-го гвардійського стрілецького полку приступили до звільнення селища. Ворог чинив сильний опір. Зі сторони Рудні били гармати. Крім цього, в лісі північніше Ямполя у противника знаходились самохідні гармати, а на околиці – 15 станкових кулеметів. Вздовж залізничного полотна були кулеметні і автоматні гнізда. В районі Неплюєве-Чижикове стояли міномети. Розгорівся бій. Жорстокий і кровопролитний. За звільнення Ямполя віддали своє життя 40 воїнів-гвардійців. Всі вони поховані в братській могилі. В боях за селище гітлерівці понесли значно більші втрати. Гвардійці захопили багаті трофеї: гармати, склади боєприпасів, продовольства, запасних частин до автомобілів.»
Ветеран 231 полку Виноградов С. П. розповідає «Мені на все життя запам’ятався епізод під час звільнення Ямполя. Рухаючись в напрямі центру селища в одному з будинків по вулиці Боженка, ми захопили німецьку аптеку і поповнили свої запаси медикаментами, ватою, бинтами.»
Спогади кулеметника 241 гвардійського стрілецького полку Яковлева В. С. «31 серпня 1943 ми увійшли у велике село недалеко від Ямполя. Руйнувань не видно. Але при проходженні нами села з Ямполя прилетіла і розірвалася міна, говорять, були жертви. Населення нас зустрічало хлібом-сіллю (пиріжками з яблуками, молоком). Пройшли поселення, розібрались і окопались. Після короткого відпочинку стали збиратися групами, розмовляти. Зайшов розмова і про школу. Адже все життя 1-го вересня діти йшли до школи, а завтра о 10 годині розпочнеться наступ на Ямпіль.
Вранці я прокинувся рано. Правіше нас була балка, всю затягнуло туманом. Справа було добре чути, як кухар орудує черпаком, стукають і скриплять дужками солдатські казанки, розмовляють наші воїни. Було ясно, що там роздають сніданок. І раптом у Ямполі хлопнули два мінометні постріли і тут же летять і шиплять міни. А раз шиплять – значить до нас. Гримнули два вибухи і запанувала повна тиша. Я виліз з окопу, взяв казанок так, щоб дужка не скрипіла і по-мисливськи, ступаючи з п’яти на носок, пішов шукати кухню. Знайшов кухню, отримав каші казанок, хліб. Прийшов в окоп і з другим номером поснідали. Піднялося сонце, пригріло і туман розсіявся. У цей час підійшов до нас молодший лейтенант командир нашого взводу і скомандував: «Кулеметники, за мною». Пішли на лівий фланг. Пройшли повз замаскованої гармати.
За командою офіцерів всі воїни пішли в наступ. Перед нами було житнє поле. Жито було скошене, пов’язане в снопи, а снопи складені в копиці. Ось по такому красивому полю ми йшли війною. Як тільки вийшли на пагорб і побачили Ямпіль, в нас полетілі кулі і міни. Ми стали пересуватися перебіжками. Незабаром був поранений Пономарьов Дмитро. Це мій товариш по службі по Тюменському училищу. Він затиснув ліве передпліччя чи бік і на на гімнастерці показалася кров, сів у ниву, а ми побігли вперед. Незабаром товариш, теж колишній курсант, помітив німецький кулемет. Разом ми розіграли ситуацію «на живця», внаслідок чого кулемет замовк назавжди. Була подана команда: «Окопатися!». Я лежачи перекотився на ліву сторону копи і став обкопуватися. Тільки насипав слабкий бруствер поперед себе, як у нього вдарила куля і обдала мене землею. Я назад, перекотився за щиток кулемета і так ми пролежали до сутінків. У темряві ми удвох швидко викопали окоп в повний зріст, постелили соломи і лягли відпочивати. Вночі пішов дощ, ми закрилися снопами й поснули. На світанку нас розбудив сержант, наш командир відділення, і ми разом з автоматчиками побігли на Ямпіль. З боку німців пальби було менше, міномети зовсім не стріляли і ми бігли без передиху. Перед Ямполем за городами був якийсь струмочок і через нього був прокладений місток з колод. Від окопів виїхав Опель Олімпія і став тікати від нас через цей місток. Але колоди на містку розійшлися, колесо Опеля потрапило між колод і машина зупинилася. Німці вискочили з машини і втекли.
Ми зайшли в Ямпіль провулком. Вулиця прострілювалася. Ми з кулеметом почали просуватися городами. Недалеко горіли два будинки, швидше за все вони загорілися від перестрілки. За Ямполя виднівся великий сосновий ліс. За перестрілкам було чути, що німці в лісі. Незабаром вони відірвалися від нас. Ми вийшли на вулицю, а за Ямполем – на дорогу. Звідусіль почали сходитися солдати і ми пішли похідним маршем. Пройшли приблизно з колометр і перед нами відкрився великий степ, а за степом – велике село, потопаюче в садах. Тут нам була дана команда розібратися і окопатися. Офіцери повернулися в Ямпіль, а ми швидко окопалися, замаскувалися і стали відпочивати.
За спогадами Стрищенка Павла Івановича « Ми з дружиною Раїсою Михайлівною являємось учасниками звільнення вашого селища восени 1943 року. Ми добре пам’ятаємо прорив ворожої оборони на Курській дузі, бої за велике українське село Середина Буда, інші селища, села та хутори, назви яких не збереглись в нашій пам’яті. Добре пам’ятаємо бої за ваше селище Ямпіль. Німці чинили великий вогневий опір і навіть на підступах до Ямполя контратакували нас силою до батальйону піхоти з танками. Цю контратаку ми відбили вогнем нашої артилерії і танків з місця. Втікаючи від нас ворог засів знову в селищі Ямпіль і тоді 1-й батальйон 212 гвардійського полку спільно з батальйоном 231 гвардійського полку дружною атакою вибили німців. Після цього бою в селищі була залишена 2-а рота 212 гв. полку, а інші полки дивізії продовжували наступ. У другій половині дня мені повідомили, що німці з півночі, з боку Хутора Михайлівського, знову увійшли в північну частину сел. Ямпіль. Це повідомлення стурбувало нас, так як Ямпіль залишався у нас справа і в тилу, а наявність у ньому німців загрожувало нашим тилах і штабам. Довго не роздумуючи я верхи на коні поїхав у селище і побачив там таку картину: німці, що увійшли в північну частину селища, розмістилися по дворах, безтурботно відпочивали, не відаючи про те, що в південній частині так само по дворах розмістилися солдати 2-ї роти . Ні ті, ні інші один про одного нічого не знали і, природно, ніяких боїв серед них не йшло. Вони просто від втоми безтурботно відпочивали, не знаючи про те, що поруч ворог. Тоді мною була піднята по тривозі вся рота, підтягнуті 4 танки і взвод протитанкової артилерії і все це висунуто для знищення німців. Невдовзі після короткого, але жорстокого бою, німці були вибиті із селища, а залишки їх тікали в бік лісу, що на північ від селища ».
Так, 70 років тому був звільнений наш Ямпіль. З тих пір 2 вересня особливий день для ямпільчани, щороку проводяться мітинги, покладання квітів до меморіалів, згадуються ім’я героїв – жителі Ямполя святкують День визволення рідного селища.