Автор проєкту „Без людей„ Едуард Баранов вчергове поділився з читачами Ямпільського інформаційного агентства своїм авторським матеріалом.

Краєзнавець поспілкувався з уродженцем селища Неплюєве  Черторижським Анатолієм Сергійовичем 1937 р.н. і пропонує нам ознайомитись з його спогадами про селище.

«Неплюєво, на той час, складалося з двох частин  –  лісокомбінату (лісопільні), поблизу залізниці, та лісництва, ближче до річки Кремля. Селище отримало назву завдяки залізничній станції, яку заклав поміщик та меценат Неплюєв, як станцію Терещенківську – цукровий магнат Терещенко. Коли ж нарешті сучасні магнати-олігархи підтримають філантропічний рух видатних меценатів та будуть будувати для робітників безкоштовне житло, а не купувати собі вілли за кордоном?», – пише Едуард Баранов зі слів Анатолія Черторижського.

«До Другої світової війни в Неплюєвому працювали кілька цехів лісокомбінату, що виробляли шпали для залізниці, брус та дошку для виробництва. Виробництво забезпечувалося трьома локамобілями (паровими машинами) на пасовій передачі. Селище тоді нараховувало близько 2,5 тис. мешканців  –  разом з хуторами мало власні школу, хлібопекарню та клуб. Переважна частина населення мешкала в сімейних будинках (на кшталт будинків – Хрестовоздвиженських братиків)».

«Під час Другої світової війни частину лісокомбінату було вивезено до Мордовії, а решту – підірвано. Керував цим секретар місцевої парторганізації Стасенко».

Саме після війни селище стало занепадати – двоповерховий клуб, куди я ще дитиною ходив з батьком  на „новорічну ялинку“, перевезли до Янполя та зробили з нього лікарню. Особисто я народився та тривалий час проживав в одному з сімейних будинків старої побудови на березі річки Кремля. Він згорів кілька років тому, – пише автор проекту.