Є місця, які ваблять таїною минулого, опинившись біля яких з’являється дивне відчуття: «тут щось відбувалось». Одне з таких місць – околиця села Туранівки, де єдина вулиця закінчується кленовою алеєю, а вниз до ставка простирається широкий покатий берег. Звідси відкривається чудовий краєвид, а позаду, в старих кленах і липах вгадуються залишки дворянської садиби. Так, тут знаходилась помістя впливової династії Туранських.
Село заснував на схилку ХVII століття Олексій Туранський, – в ту пору посол гетьмана Івана Мазепи, згодом – генеральний суддя в уряді гетьмана Івана Скоропадського. За свою службу О. Туранський отримав в наших краях чимало земель і крупних сіл. Але свій головний маєток він улаштував у Туранівці на річці Шостка. В подальшому цей маленький лісовий хутір став рідним домом для кількох видатних людей.
У першій половині ХІХ ст. в Туранівці оселився відомий просвітник, професор Харківського університету, Ілля Федорович Тимківский (1773-1853). Жив тут і його племінник Михайло Олександрович Максимович (1804-1873) – знаменитий вчений, перший ректор Київського університету, прадід святителя Іоанна Максимовича (1896-1966). В другій половині ХІХ ст. садибу успадкувало подружжя дворян Андреєвих: Ардаліон і Єлизавета – дочка Тимківського. А вже їхня дочка Ольга вийшла заміж за поміщика Веніаміна Постельникова. Вони й були власниками маєтку до революції 1917 р.
Фото: Туранівка на карті середини ХІХ ст.
Це була самобутня садиба розміром до 5 десятин, з двома двоповерховими цегляними будинками, церквою, конторою, хатами, городом, конюшнею і псарнею. На ставку – поміст для човнів, купальня, заплава з лебедями. На греблі – млин. У західній частині фруктовий сад. Старожили ще згадують доріжки, обсаджені бузком, поодинокі дуби і дикі груші, в тіні яких господарі відпочивали влітку.
Церква
За словами М.О. Максимовича, церква була збудована О. Туранським у 1714р. коли тут ще діяв невеликий скит.
Фото: Фрагмент статті М. Максимовича «Воспоминание о Тимковских». Часопис «Киевская старина», 1898р. №11.
По збігу двох століть, в страхових документах від 14 липня 1910р. глухівські священики описують Введенську церкву так: «деревянная на кирпичном фундаменте, снаружи обшита тесом, покрыта железом, окрашенным зеленой масляной краской. Длина церкви 7 сажень, ширина 6 сажень, высота до верха карниза 4,5 сажень. Над церквой одна большая глава. Церковь холодная, без колокольни. Построена в 1784г.(?), ветхая. Расположена в экономическом саду, вдали от построек. Оценена вместе с иконостасом в 2000руб.»
Зображень храму не знайдено. Але за описом, подібна церква була в с. Пирогівка, що поблизу Новгород-Сіверського.
Фото: Церква у с. Пирогівка. Малюнок В. Вечерського
У церкві (в склепі) були поховані Ілля Федорович Тимківський і його дружина Софія Іванівна (народжена Холанська). Церкву розібрали в кінці 1920-х років. Старожили розказують, як легенду: «Коли дістали зі склепу пару: чоловіка і дружину, то присутні були вражені красивим вбранням жінки. Та тільки-но труну розкрили, плаття розсипалось у прах, розлетілось як сніжинки по вітру». Біля церкви знаходилось фамільне кладовище Туранських. Їхні могили теж розкопували: «Вони були у старовинних військових обладунках: кольчузі, шоломах, латах, а поруч лежали спис чи шабля. Ці речі забрали до музею, а фотографію розкопок надрукували у газеті». Після цього родовий цвинтар пішов під колгоспне поле.
Тепличне господарство колгоспу
У 1950-х роках Воздвиженський колгосп улаштував тут теплично-городнє господарство, продукція якого до 1980-х років успішно розходилась по всьому району.
Фото: Теплиця колгоспу ім. Жовтневої революції у селі Туранівка. 1955р.
Наші дні
Зараз тут поле-луг, в нижній частині якого видніється «домик агролісу». З полем межують два помітних приватних володіння. Мені показали місце, де була церква: «в саду, вдали от построек». Сад, як виявилось, викорчували у 1960 роках.
Фото: На цьому місці була церква
Фото: Місце Введенської церкви на сучасній мапі Туранівки.
Отже, місце туранівської церкви, а значить і місце поховання І.Ф. Тимківського, встановлено. Сподіваюсь, що ми поставимо тут пам’ятний знак, який буде нагадувати про нашу драматичну і цікаву минувшину. До якого можна буде підійти і помолитись тихою молитвою пам’яті.
Щиро вдячний за надані архівні матеріали: вченому-філологу Володимиру Олексійовичу Корсакову (м. Київ), краєзнавцю В’ячеславу Дмитровичу Кириєвському (м. Шостка), жителю села Туранівка Миколі Федоровичу Буцику.
Валерій Авдасьов, директор музею «Трудове братство М.М. Неплюєва»
