У територіальному центрі комплектування їм повідомили, що Сергій загинув на Донеччині, але його тіло досі не зайшли

Мама Сергія Габелка Надія розповідає, що чоловік працював у місцевій школі, а у вересні його мобілізували до війська.

«П’ятого вересня Сергія мобілізували. Місяць він мені телефонував, коли був на навчанні, а потім його відправили на передову. Три дні не було ніяких звісток, а 28 жовтня його не стало. Спочатку надійшло сповіщення з військкомату, що зник безвісти, а потім – що загинув».

Слідчі провели ДНК – експертизу, але серед знайдених останків не виявили тіла Сергія. З тих пір родина перебуває у невідомості.

«Вони взяли зразки мого ДНК і дуже довго не було ніяких звісток, а потім слідчий зателефонував і сказав, що його ДНК не було виявлено. Ніхто не знає, де він дівся. Сказали, щоб ми самі телефонували і дізнавались, може в інших лікарнях без пам’яті, чи контужений, може у полоні. Але куди телефонувати, якщо немає номерів телефонів. Тому я плачу і молюся, щоб все скоріше закінчилось. Може після війни щось дізнаюсь».

Не можуть знайти і останки побратима Сергія Романа, з яким вони разом відправились на бойове завдання. Про це Надії розповіла дружина військового, яка проживає на Житомирщині.

«Начебто їх з Ромою на бойове завдання посилали. Так ось його жінці прислали тіло для поховання. Вони подивилися, а то не Роман, а тому відправили тіло назад. Воєнком начебто його забрав».

Старший брат Сергія Андрій їздив у Дніпро для того, щоб опізнати брата, але його навіть не пустили в морг. Чоловік говорить, що рештки були придатні лише для ДНК-експертизи.

«Я зі своєю дочкою поїхав на Дніпро, а з Дніпра – на Синельникове в морг. Приїхали, а нам кажуть, що взнавати нічого, що там ні кісток, нічого немає. Взяли мої покази, взяли зразки ДНК, спитали, коли останній раз бачили, коли зідзвонювалися. Я другий раз спитав: може я б зайшов глянуть? Ні, не треба, не треба травмуватися. Все-рівно впізнати неможливо».

Микола середній з трьох братів. Чоловік розповідає, що їх родина досі не вірить, що Сергій загинув, вони доглядають за його будинком та господарством, чекають на повернення брата.

«Для нас він живий, тому що ми ще не знаємо, що з ним трапилось. З іншого боку, я працюю священиком, так якщо б уже він був мертвий, то ми б його поховали, поплакали, молились би за упокій душі, за прощення гріхів. А так важко це, коли не знаєш, де він і що».