«Залишились патріоти, а не «ждуни». Як живуть люди в Середина-Буді?

Щоб зрозуміти, яке життя в Середина-Буді, там треба пожити, хоча б пару днів, – говорить місцевий громадський активіст Сергій Солдатов і додає:  ситуація в місті, на жаль, погіршується.

Лише в результаті суботнього авіаудару в Середина-Буді пошкоджено два багатоквартирних будинків, місцеве населення залишилось без мобільного зв’язку.

«Взяти хоча б останні обстріли, де був пошкоджений мобільний зв’язок та інтернет. Ви самі розумієте, що більша частина місцевих жителів виїхала, а тому десь хтось хвилюється за своїх рідних і зв’язатися не може. Київстар практично зв’язок був відсутній повністю, а Водафон був тільки в окремих місцях, дуже погано працює інтернет.  

Містян товарами першої необхідності більш-менш забезпечують приватні підприємці на свій страх і ризик. За це їм велика подяка. Всі це цінують і розуміють, що вони це роблять, щоб люди не залишилися без нічого».

«Людина подалась на компенсацію, а через тиждень у будинок прилітає знову. Вона вже не зможе податись другий раз»

Пан Сергій розповідає, що у лютому Середино-Будську громаду позбавили статусу зони активних бойових дій, але люди про це дізнались лише днями. Відсутність офіційних роз’яснень призвело до паніки.

«Переведення в зону можливих бойових дій громади відбулося з 22 лютого, але це стало відомо тільки в середині березня. Серед плюсів те, що начебто відкриваються реєстри. Люди можуть тим чи іншим чином на різних ресурсах подати свої документи на відшкодування пошкодженого житла. Але на це можна подивитися з іншої точки зору. Наприклад, у людини сьогодні вибило вікна, пошкодило дах, де щось в стіну прилетіло. Вона подала, якщо зібрала необхідні документи, і в цей реєстр прийшла там якась компенсація на пошкоджене майно. Тепер уявімо, і таких випадків було багато, через тиждень прилітає знову і це ж житло знищується повністю, у такому випадку вона не зможе податись другий раз.

Начебто ще будуть платити податки і будуть надходження у місцевий бюджет. Будуть платити аграрники та підприємці, що начебто плюс. Якщо з іншої сторони дивитися на це, уявіть ситуацію, працює той же підприємець, який забезпечує містян, селян громади товарами першої необхідності. Почався обстріл, десь там касир на касі, у якого зі страху руки трусяться, натиснув не на ту клавішу і щось спрацювало не так. Податкова підприємцю накладає штраф за це. Скажіть, буде вигідно тому підприємцю працювати надалі, коли він працює в таких умовах?

Взяти хоча б аграрників. Якщо великі агрохолдинги за рахунок земель на іншій території зможуть сплачувати ці податки, то взяти малих підприємців-аграрників, у яких 1000-2000 гектар. До того ж, частина цих земель замінована, там лежать снаряди, міни, що не розірвалися, і він не може обробляти всю ту масу земель, які в нього є. З чого йому платити податки? Скажуть: все».

«Люди не евакуюються тільки тому, що вони бояться залишитись у чистому полі на старості років»

Попри постійні обстріли жителі громади здебільшого не бажають евакуюватись з прикордонного міста, – говорить Сергій Солдатов. – Хтось не хоче залишати будинок та господарство, а хтось переконаний, що не зможе влаштуватись на новому місці.

«Говорять: «хто хотів виїхати – той виїхав». Я не мало чув і сьогодні, що в Середина-Буді залишились одні «ждуни».  Ні, можу сказати, що залишились найгероїчніші, патріотичні люди, які хочуть і чекають нашої перемоги. Чому люди не хочуть евакуюватися? Пояснюю – тут залишились в основному люди, в яких десь якась є праця та люди, старші за 45 років.

Ну, візьмемо таку ситуацію, де щось на певний час людям надали гуртожиток, чи ще якесь житло. Проходить певний час, ситуація стабілізувалась, люди хочуть повернутися, але повертатися куди? Якщо будинок не розбомбили, дай Боже, то його розтягнуть мародери. Із залишених будинків витягають вікна, батареї, ще щось. Куди повертатися?

Вчора розмовляв з деякими жителями громади. Кажуть, якби десь дали якийсь будиночок, аби лише було світло, десь колодязь близько, їм не треба умов, але щоб вони знали, що це їх, так вони були б готові його облаштувати і зостатися там жити. Люди не евакуюються тільки тому, що вони бояться залишитись, як вони кажуть, у чистому полі на старості років.

Дуже багато випадків, що ті, хто виїхав раніше, зараз повертаються, тому що на новому місці не могли знайти роботи. Так само і з дітьми – ось приклад: мама-інвалід з дитиною, її кудись вивезли. Як вона може без підтримки когось там влаштуватись? Я по собі знаю, як важко влаштуватись інваліду, а ще коли в неї дитина, куди виїжджати? До примусової евакуації люди дуже негативно ставляться».

«Як людина може найняти транспорт до Шостки, якщо за нього треба віддати пів пенсії?»

Пан Сергій розповідає, що найчастіше мешканці громади нарікають на відсутність зручного автобусного сполучення з райцентром.

«Дуже велика проблема зараз із транспортним сполученням, курсує один автобус з С.-Буди на Шостку, який відправляється в певні години. Приїжджає в Шостку, там всього дві години чекає. Якщо враховувати, що зараз у Шостці знаходяться практично всі установи, лікарні, пенсійний, соцзахист, то люди просто не встигають. Якщо у місті десь люди комунікують, гуртуються, платять за таксі, яке коштує дві тисячі гривень, по п’ятсот гривень з людини. Це ще якось. А якщо взяти села, які зовсім відрізані, то як їм доїхати, якщо треба заплатити більше, ніж пів пенсії?».

«Щоб зрозуміти, яке життя в Середина-Буді, треба хоча б два-три дні там пожити»

У складних умовах жителі Середина-Буди вирішили об’єднатись і вирішувати власні проблеми самостійно. Люди самі гасять пожежі та допомагають постраждалим.  

«Наші місцеві мужні люди організовувались. Група є така – Самопоміч, вони при вибуху, при першій же небезпеці, з’ясовують, де і що і відразу ж підтягують бочки. Взяти хоча б вчорашній випадок, коли дрон скинув на певний заклад вибухівку і вони своїми силами це загасили. І немало випадків було, коли на своєму особистому транспорті евакуюють людей, а в цю машину попадають осколки. І ще випадки були на тому тижні, коли людина кинулась на допомогу, отримала поранення невеликі, їй надали першу допомогу, вона пішла знову допомагати і отримала друге поранення. Це дуже мужні люди, ті, хто кажуть, що там «ждуни» залишились, то це просто соромно слухати. І щоб зрозуміти, яке життя в Буді та в громаді, треба хоча б два-три дні там пожити»

error: Content is protected !!