Ірина Ключко з прикордонного міста Дружба займається підприємництвом уже 34 роки. Вона має свій магазин одягу та канцелярії. Під час нещодавніх російських обстрілів керованими авіаційними бомбами по місту її магазин також зазнав пошкоджень. 

Про те, як зберігає свій бізнес під час війни, з якими складнощами та проблемами довелося зіткнутися, та що мотивує надалі не припиняти свою справу, пані Ірина розповіла далі кореспондентці Ямпільського інформаційного агентства.

Про те, як опановувала підприємництво

За словами Ірини Ключко, щоби займатися підприємництвом їй треба було опанувати нові знання. Адже за освітою вона – педагогиня. 

“Мені потрібно було навчатися усьому новому. Багато разів помилятися, зазнавати втрат. А без втрат в нашій роботі ніяк не обійтися, тому що мода минає й доводиться щось списувати із товару. Тому вчимося усе життя на своїх помилках”, – пояснює пані Ірина.

Підприємиця згадує, що починала вести бізнес ще в 90-х роках, коли її мама вийшла на пенсію. Тоді розпочати свою справу родині допоміг знайомий, який позичив гроші.

“Тоді, на ті гроші, коли була велика інфляція, вижити було просто неможливо і тому ми починали з малого. Спершу з продуктів – купляли помідори, шоколадки, морозиво та жуйки й продавали їх на ринку. А потім, через декілька років, перейшли на речі: одяг і взуття”.

“З любов’ю обираю речі”

Пані Ірина каже, що, на її думку, успіх в підприємництві, насамперед, залежить від характеру й уміння знайти підхід до людей. 

“Треба вміти контактувати з будь-якими людьми, навіть із дуже важким характером. Я вважаю, що завдяки тому, що я це вмію і стараюся з любов’ю підходити до своєї роботи, мій бізнес успішний”.

“Найскладніші часи торгівлі в 90-х роках”

Тоді, у 90-х роках, люди пів року не отримували заробітні плати, то пані Ірині доводилося  давати в борг свій товар. 

“Маленькими шматочками люди віддавали суму, або не могли віддати, адже зарплатню не давали. Навіть зараз, попри війну, люди все одно взуваються й одягаються. Я не можу сказати, що зараз в плані продажу найважчі часи”.

Згадала підприємиця й про те, як доводилося викручуватися з важких ситуацій.

“У нас згорів трансформатор й морозильна камера була забита морозивом, і все це морозиво розтануло й потекло. Ми його їли ложками, а також запрошували гостей. Й такі збитки були”, – з посмішкою згадує пані Ірина. 

Як працює бізнес із початком повномасштабного вторгнення

У перші місяці повномасштабної вторгнення неможливо було виїхати за товаром через небезпеку, – розповідає підприємиця. Бізнес вдалося втримати завдяки своїй наполегливості й оптимізму.

“Напевно, люди були тоді більш зорієнтовані на продуктах, щоби їх знайти й купити. Тоді не можна було завезти товар, адже усі дороги були перекриті. Дуже страшно: ти везеш товар і думаєш, а що буде завтра з магазином, з людьми, з тобою – це постійний ризик. Ми постійно ходимо по лезу бритви”.

Через останні масовані обстріли й бомбардування керованими авіабомбами росіянами по центру міста з роботи звільнилися продавчині. 

“Наразі мені дуже важко знайти людей, які б хотіли працювати в магазині, адже він знаходиться в центрі й зазнає обстрілів. Люди просто бояться працювати. Проте, незважаючи на війну, попит на товари є. Містяни не перестали купувати взуття й одяг”.

Проте, каже пані Ірина, не збиралася й не буде виїжджати за кордон.

“Тут мої батьки й чоловіка, яких ми не можемо залишити. У нас є собака, якого ми не можемо кинути. А також магазин і люди, котрі хочуть також щось купити. Мені, напевно, не дозволяє мій стан кинути це все й поїхати – це все дуже складно. Думаємо й надалі працювати. Якщо не ми, то хто? Людям теж десь потрібно брати побутову хімію, одяг та взуття. Вони ж залишилися, якщо вони тут, отже й ми маємо”.