Діти зі всієї України вже відзначили останні шкільні дзвоники. Нині триває період активного складання національного мультипредметного тесту, а вже згодом стартує вступна кампанія. Дехто обере військовий фах, як це зробила героїня нашого матеріалу кількома роками раніше.
На прикладі Софії Фільченко зі Свеси, яка вчиться в Національній академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, розказуємо про військову освіту. Зараз Софія проходить навчальну службу на західному кордоні України. Але, говорить, що не боїться у майбутньому потрапити на східний, у зону активних бойових дій. Про це повідомляє Глухів.City.
Про будні у військовому виші
Юна Софія Фільченко стала випускницею воєнного часу. Коли дівчина закінчувала школу, вже відбулося повномасштабне вторгнення рф в Україну. Перед дівчиною постало нелегке питання вибору професії. Знаючи про важку ситуацію на кордоні, Софія обрала для себе навчання в Національній академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. А почалося все з волонтерської діяльності.
«Маю знайомих з ДПСУ, які розповідали, як там навчають. Потім я робила збір для ДПСУ, і мене зацікавила служба в цій структурі. Тому, вирішила піти саме сюди», – каже Софія.
Першим серйозним випробуванням для студентки стало розставання з близькими. Тоді дівчина ще й уявити не могла, які жорсткі випробування прийдуть на зміну безтурботному дитинству. Але вона знала, що тільки так досягне омріяних цілей у житті. Тому, зібравши волю в кулак, Софія вирушила на навчання.
«Я себе можу назвати сильною жінкою. Тому що в юному віці неповнолітня дитина вибрала таку професію, поїхала від батьків жити одна. Я думаю, що це мій перший дорослий вчинок. Чому сильною? Тому що це не така легка професія. Дехто може думати, що вчитися легко, але це не так. Дуже тяжко морально. І в цьому плані академія мене дуже змінила. Я стала більш витривалою, терплячою і морально стійкою», – говорить юна прикордонниця.
Софія зустріла справжнє доросле життя. Підготовка прикордонників відрізняється сталими правилами. Майбутня захисниця кордону описує свій звичайний розпорядок дня.
«Дівчата живуть на квартирах, окремо від хлопців. Хлопці живуть у казармах. На шосту ранку приходимо в академію. Ранкова фізична зарядка. Потім ранковий огляд. Ми завжди маємо охайно виглядати, форма має бути в порядку. Потім сніданок, після якого є трохи вільного часу, щоби приготуватися до заняття. О 9:00 в нас загальнонаціональна хвилина мовчання. Відразу після неї починаються пари. Вони тривають до 13.30. Інколи бувають у нас польові виходи, під час яких ми ідемо на польове навчання, або їдемо на стрільби. Після цього обід. Потім у нас є час для самостійної підготовки, тобто підготуватися до наступного дня, до навчання. Ввечері йдемо додому», – каже Софія.
У неї сильна мотивація до навчання. Адже від цього залежить увесь її подальший шлях.
«Дівчат можуть відправляти в казарми у вигляді покарання. Якщо хтось щось зробив, то можуть лишити. А взагалі ми лишаємось ночувати у казармі, тільки коли заступаємо в наряд на добу. В мене покарань не було. Оцінки нормальні за всіма дисциплінами, бо мені цікаво це все знати. Це не такі знання, які нам давали в школі. Хочеться дізнаватися про щось нове, тому я стараюся вчитися добре», – розповідає студентка.
Про бачення себе
Навчання – це не тільки набір дисциплін. Майбутня прикордонниця вже зараз знає, як буде застосовувати отримані знання. Софія розповіла, як уявляє собі цю відповідальну роботу.
«В академії ми навчаємося чотири роки. Після випуску нам присвоюють звання лейтенанта. Потім іде розподіл військовослужбовців. Ми працюємо в майбутньому або заступниками начальників, або начальниками підрозділів відділень прикордонної служби. Зважаючи, куди на кордон потрапити. Якщо на східний, то там більш бойові підрозділи. Якщо на західний кордон, то це робота з персоналом. Кожного дня має доноситись певна інформація до особового складу. Заступник начальника має доповідати про обстановку на кордоні. Потім мають проводитися бесіди, виховні роботи. Заступати в наряди, нести в них службу. А також бути відповідальною за протиправні дії зловмисників. Виїжджати на кордон не завжди для затримання правопорушників, але часто саме для цього. Якщо є затримання, заступник начальника по роботі з персоналом має оформити протокол і вжити заходів, які будуть проводитися з правопорушником», – розповідає дівчина.
Софія ще не знає, куди потрапить після розподілу. Можливо, це буде східний кордон, де можуть бути зони можливих, а то й активних бойових дій. Там прикордонники кожного дня ризикують своїм життям, захищаючи свободу і незалежність України. Дівчина відверто відповіла на питання, чи не боїться вона опинитися серед них.
«Ні, не боюсь. Нас в академії дуже добре вчать розвідці, тактичному маскуванню, ті ж самі стрільби. Більше приділяють військовим дисциплінам, аніж, наприклад, історії чи українській мові. Тому я добре підготуюсь. Головне, бути морально налаштованою до цього», – каже Софія.
Зараз, у процесі навчання, у Софії майже не залишається часу на особисте життя. Але вона мріє про щасливу родину в майбутньому. Впевнена, що жінка може гармонійно поєднувати сім’ю із військовою службою.
«Я дуже люблю дітей. Думаю, що у майбутньому буду поєднувати родину з роботою. Якщо чоловік військовий, то можна буде легко служити в одному підрозділі, в одному місті, аби не бути на відстані. У мене був досвід стосунків з хлопцем не з військових. І просто не те, щоби складно спілкуватися… Немає якихось спільних тем для розмови. Легше, коли чоловік військовий, він розуміє тебе. Розуміє, що ти можеш не приходити додому декілька днів, що ти можеш бути в наряді або у відрядженні. Або ти можеш просто бути зайнята, не відповідати, не відписувати. Цивільному це важче зрозуміти», – говорить дівчина.
Якими б важкими не були будні майбутньої прикордонниці, у неї залишається час мріяти. Дівчина ділиться своєю найзаповітнішою мрією.
«Найголовніше – хочеться, щоб закінчилась війна. Щоб ми продовжували навчатися під мирним небом, і щоб на кордоні все було гаразд», – зауважує Софія.
Свідомий вибір юної студентки не може не викликати повагу до неї. Так само Софія поважає свою країну і її незалежність. Вона кожного дня готова захищати і боронити кордон України, щоб її народ був щасливим. І бачить у цьому свою особисту радість.