9 листопада в Україні відзначається День працівників культури та майстрів народного мистецтва. На Ямпільщині людей цієї професії шанують особливо, адже завдяки їх успіхам наш район славиться на всю область, а аматорські колективи району добре відомі у всій Україні. Один з таких колективі – зразковий хореографічний колектив „Альянс”, який був створений в 2002 році талановитим педагогом-хореографом Оленою Григорівною Коваленко. Під її керівництвом ансамбль пройшов великий творчий шлях, сповнений перемогами на багатьох престижних фестивалях та конкурсах. Сьогодні звань та титулів «Альянсу» не злічити, так само, як і вдячних вихованців педагога.
А починалось все 11 років тому, коли випускниця Сумського училища культури імені Бортнянського Олена Григорівна Коваленко, пропрацювавши кілька років у Воздвиженському сільському будинку культури, була переведена на посаду методиста Ямпільського РБК. В цьому ж році вона створила ямпільський хореографічний колектив, який отримав назву „Альянс”. Сьогодні ми вирішили розпитати Олену Григорівну про процес формування колективу, його сьогодення та творчі плани на майбутнє.
Олено Григорівно, з чого в Ямполі розпочався «Альянс»?
Перевівшись на роботу в Ямпіль, я відразу почала підбирати дітей для занять хореографією. Тоді вдалось сформувати невеличку групу з шістнадцяти дітей віком від 6 до 12 років. Саме з них і розпочався наш «Альянс». Пам’ятаю, що вже після першого нашого виступу на сцені додались діти, і я змогла розділити групу на молодшу та середню.
До речі, окрім маленьких дітей тоді до мене прийшли і старшокласниці, які ось-ось мали закінчити школу, а сьогодні я навчаю вже їхніх дітей.
Спочатку ми перед глядачами виступали лише в Ямполі, а потім вирішили брати участь в конкурсах та фестивалях.
Чи пам’ятаєте Ви свою першу поїздку?
Першим нашим фестивалем були «Поліські візерунки», які проходили в Шостці в 2005 році. Туди ми вирушили подивитись, як виступають інші колективи та показати свою творчість. А потім все закрутилось і ми почали їздити дуже часто. Адже, для дітей кожна поїздка – це велике свято.
Окрім того, я помітила, що діти розвиваються значно швидше, коли бачать перед собою конкурентів. Це показала вже перша поїздка в Шостку, куди діти їхали відчуваючи себе найкращими, але там побачили свій реальний рівень, зробили висновки, почали більше працювати і згодом стали дійсно кращими. Це підтверджують перемоги на тих же фестивалях. Тож, конкурси – це залог нашого успіху. Вони нас піднімають, стимулюють, змушують прагнути до професіоналізму.
А яку з перемог Ви вважаєте своїм найбільшим успіхом?
Важко сказати, адже кожен конкурс подобається по-своєму. Особливо цінуємо перемоги на тих з них, де беруть участь найбільш сильні колективи. Такими можна вважати перемоги на конкурсах та фестивалях в Запоріжжі, Луцьку та Києві.
Хоча, кожна перемога для нас важлива. І особливо приємно, що останнім часом з жодного конкурсу ми не повернулись без перемоги чи призового місця.
А як часто Ви їздите на конкурси?
Два-три рази на рік, бо не хочемо перевантажувати батьків. У нас все тримається на них, і я дуже вдячна, що вони у нас такі сучасні. Звичайно, у кожній сім’ї різне матеріальне становище, але всі знаходять можливість пошити костюм, чи відправити дитину на конкурс. Окрім того, батьки також їздять разом з нами, допомагають, переглядають конкурентів та радять, як підняти колектив на вищий рівень.
У Вас вони ще й самі танцюють…
Дійсно, ми влаштовуємо виступи батьків наших вихованців. Ідея виникла не так давно, перед нашим звітним концертом з нагоди ювілею колективу. Я шукала, чим оновити нашу творчість і випадково побачила одну з програм 95-го кварталу. Звідси і виникла ідея запросити батьків танцювати. Щоб зробити неважкий та цікавий номер, вирішила взяти фонограми дитячих пісень. Вийшло досить оригінально, думаю, їм теж сподобалось. Звичайно з цього приводу були різні думки, були і люди, які це не розділяли та ставились з насмішкою, але більшість батьків підтримали керівника та своїх дітей. Показали, що вони вміють. Багатьом було важко, але цього ніхто не побачив, бо все залишилось за лаштунками.
До речі, ми б танцювали частіше, якби не стан в державі та постійні відміни концертів.
А яке враження цей виступ справив на дітей?
Думаю, тільки хороше, адже дорослі дуже прагнули гарно виступити і не зганьбитись перед своїми дітьми. До того ж, вони почали один одного краще розуміти. Наприклад, приходячи додому з репетицій, батьки говорили дітям, що розуміють, як їм важко, адже Олена Григорівна те саме вимагала і від них.
Чим ще, окрім репетицій та конкурсів, живе «Альянс»?
Окрім занять два рази на тиждень, а інколи і частіше, ми займаємось в Ямпільській загальноосвітній школі №2, де я працюю вчителем. Тож, разом з дітьми беремо участь в різноманітних шкільних виступах, виступах на районних семінарах тощо. В цьому році я набрала групу і в дитячому садку. Окрім того, щороку ми проводимо культурно-масові заходи, ходимо в ліс, в туристичні походи. Це надзвичайно зближує дітей.
Особисто мені дуже приємно, коли приїжджають мої випускники, ми зустрічаємось та спілкуємось. Ніхто з них не забуває про танці, а окремі навіть вирішили піти моїм шляхом. Зокрема, Ольга Ковальова стала хореографом і вже має свою групу. Приємно і те, що зараз в кожній групі в мене є свій майбутній помічник – дитина, яка бере з мене приклад та збирається стати хореографом.
І на останок, які у Вашого колективу найближчі творчі плани?
Планів багато. З найближчого – поїздка 16 листопада на міжнародний конкурс «Непросто танці», який відбудеться в Києві.