Директор музею Трудове братство М.М. Неплюєва Валерій Авдасьов розповів історію виникнення сіл на своїй сторінці в фейсбук

Воздвиженське

У всякому навіть невеличкому селі можна знайти свої, притаманні лише йому примітки, особливі риси, відмінності від інших сіл і населених пунктів нашої Батьківщини. Воздвиженське в цьому вимірі незвичайне село. Не зважаючи на свій відносно короткий вік, воно несе в собі унікальну історію, якої немає навіть у багатьох міст. Воздвиженське – це, насамперед долі видатних людей, які жили і творили на цій нелегкій землі. Це і квітучі ландшафти яблуневого саду. Це колонади трьохсотрічних дубів старого парку, і золото осінніх кленів під блакиттю неба. Це і журливі руїни самобутнього Трудового братства, і веселий, звернений у майбутнє гомін дітей на подвір’ї школи… А якщо зібрати все це разом – то вийде образ нашого Воздвиженського. Але почнемо з історії.

За переказами, село Воздвиженське, було засноване в 1815 році недалеко від старовинного українського міста Глухова, Чернігівської губернії, яка перебувала тоді в межах Російської імперії. Це був час, коли тільки-но закінчилась війна з Францією. І це був час невільницького кріпосного права. Місцевість, де виникло село, являла собою древній, заселений, але глухий край Сіверського полісся. Як підмітив поет нашої землі:

Багата минулим країна,

Та бідна на хліба шматок,

Обшарпані села, хвоїна

Та лози, та дикий пісок. (Василь Басок)

Ще це був край великих лісів, які збереглись до початку ХХ століття. Історик Іван Абрамов так згадував свій юнацький (1887р.) похід до Воздвиженського:

«Усадьба Неплюева находилась от нашего местечка Воронежа в 35 верстах. Дорога почти все время тянулась лесом. На десятки верст раскинулся густой сосновый бор, гулко шумевший и пахнущий смолой.

– Чьи это леса? – спросили мы у встречного прохожего.

– Да это ж Неплюя леса, они протянулись чуть ли не до брянских лесов, так, что и конца краю не сыщешь им…

И действительно, казалось, не было конца-краю лесному океану».

Місце закладки хутора, напевне, визначалось наявністю родючих ґрунтів – «відмінного сірого суглинку». Серед лісу красувався доволі великий став, але текучої води не було. Первісно Воздвиженськ будувався не як пересічний селянський хутір, а планомірно, як крупне поміщицьке господарство – так звана економія. Вона у свою чергу входила до складу просторого (25тис. десятин) Ямпільського маєтку, що належав з 1765р. династії багатих і знатних дворян Неплюєвих. Власник Воздвиженського Микола Миколайович Неплюєв, у 1895р. писав: «Сам хутор основан не так давно, лет 80 тому назад, на месте, где прежде был сплошной лес. Лес срубили и сожгли, оставив только кольцо, окружающее хутор почти непрерывным парком».

Є і інші свідчення про час заснування села. Старожили розповідали, що в 1929р. у дубняку зносили старий будиночок шорника, на фронтоні якого стояв надпис: «1818г.».

Свою назву Воздвиженське отримало від православного свята Воздвиження Хреста Господнього, яке щорічно відзначається 27 вересня. Вірогідно, в цей день новий хутір був освячений за церковним обрядом. І коли, по збігу багатьох літ, тут буде зведений Хрестовоздвиженський храм, то на його відкриті на свято Воздвиження 1893р., М.М. Неплюєв скаже, що «сегодня у нас соединился праздник храмовый и хуторской праздник».

На схилку ХІХ століття «Воздвиженська економія» займала ділянку у 2303 десятин землі (2 510га), з яких площа ріллі становила 1550 десятин. Протягом 1830-70-х років на хуторі були збудовані промислові об’єкти: винокурний і цегельний заводи, добротні комори, казарми, хати, контора і будинок управляючого.

Столярна і слюсарня майстерні а також склади і кузня, вибудовані по колу – утворили «діловий двір». Поруч посадили сад. У селі діяли ферми і скотні двори, де утримувались свині, корови, воли і коні. Перші будівлі хутору були дерев’яними на цегельному підмурівку, покриті щепою, тесом, гонтом, залізом та зрідка соломою. В письмових джерелах Воздвиженськ згадується у 1861р. як місце, де знаходиться винокурний завод М. Неплюєва, потужністю 6 688 відер спирту на рік. В документі «Списки населенных мест Российской Империи», виданому у 1866р., значиться, що «хутор Здвиженск» налічує 10 дворів і проживає у ньому 85 людей. В літню пору сюди наймалось близько 80 робітників з сусідніх сіл.

Воздвиженськ вважався зразковим прибутковим маєтком. Але року 1883 сюди приїхав молодий, багатий аристократ Миколай Неплюєв. І доля маленького, нікому не відомого хутора, різко змінилась. Одна за одною виростають школи, дитячі притулки, майстерні. І через 6 років він стане центральною садибою унікального духовно-господарського формування – Трудового братства.

Сороковий клин

Поселення під назвою Сороковий Клин утворилось на землях, які до 1917р. належали дворянину Я.Є. Тарасову. Це була ділянка землі у 40 десятин, з усіх боків оточена землями Воздвиженського трудового братства. Воно, в свою чергу, отримало цю землю від свого фундатора – крупного поміщика М.М. Неплюєва. Після Жовтневої революції 1917р. Трудове братство стало комуною, а у 1924р. сільськогосподарською артіллю.

У той час загальної колективізації, дрібні, розкидані по окрузі хутори, об’єднувались у більш крупні господарства – колгоспи. Невеличкий хутірець Сонний, з вісьмома дворами, який лежав неподалік хутору Зелена Діброва, вирішили переселили ближче до центральної садиби колгоспу – хутору Воздвиженська.

Місцевість, яка була вибрана для нового хутора являла собою поле, оточене з північного боку болотистим низькодолом, а зі східного і північно-східного боків старим дубовим лісом. Оцей клин ріллі площею 40 десятин і став місцем будівництва нового хутора. Так склалась назва – Сороковий Клин. Датою його заснування вважається 1925 рік.

Попервах тут стояла лише одна хата селянина з сусіднього села. Місцевий старожил Захар Іванович Буюн (1909 р.н.), згадує: «Ідеш бувало влітку полем – навкруги високі жита, вдалині ліс. І чорніє серед хлібів, здалеку пічна труба тієї єдиної хати».

Мало-помалу будувались нові хати, хутірець зростав, ширився. І невдовзі він простягнувся більш ніж на кілометр у довжину, оточений мальовничими ланами і лугами. У 1967р. село налічувало 44 двори і 154 людини. Західним своїм краєм воно прилягає до великого яблуневого саду, який простягнувся до Воздвиженського.

У 2018 р. в селі числилось 13 жителів.

2 thoughts on “Історія села Воздвиженське та Сороковий Клин

  1. Мда і світло собі зробили в 1915 році. А малі села дочекались електрики лише в 70-х коли Ленін курив бамбук в пеклі-але манкуртам та хохлам байдуже.

Comments are closed.

error: Content is protected !!