До  початку Другої  світової  війни Сумщина  складалась  з 31 району, серед яких був і Ямпільський. Німецьке  командування  планувало поділити територію області  на 8 гебітів (округів), приєднавши територію Ямпільськго району до Шосткинського гебіту. Проте  через сусідство з  фронтом  цей  поділ так  і не  ввели.

Про це у своїй магістерській роботі «Сумщина в період окупації» пише Олексій Рогинець

Крім того, автор наводить історичну карту, де детально описані райони області на момент 1942 року. Для зручності Ямпільський район виділено зеленим.

Сумська  область  знаходилась  в  військовій  зоні і була  під  керівництвом комендатур оперативних  тилових  районів. Ставку  робилось  на  залучення місцевого населення до керівництва, які були незадоволені Радянською владою. Військова  зона мала свій кордон, в  якому  діяли пункти перетину, за спеціальними перепустками.

Поряд  з військовим  керівництвом були  створені  та почали  діяти місцеві органи управління (самоуправління). Кордони районів були збережені, але при каральних операціях кордони проходили по території місцевих комендатур. Управління в  селах, містах  та  районах  створювалося  по  всій  території військової  зони. Районами  керували начальники  райуправ, містами та селищами –бургомістри. Керівництво районом здійснював  начальник райуправи. Він  ніс персональну відповідальність за господарства, підприємства, забезпечував безпеку та мир, на його плечі покладалась боротьба с диверсіями, непокорами та  місцевим  саботажем. Займався він забезпеченням  продукції  на  потреби Німецької  армії  та  організовував  збір  місцевого  населення  для  відправки  на роботи  до  Німеччини. Командуючий групи армій, чи  начальник  польової комендатури  мали  право  призначати та звільняти начальника райуправи. Призначали благонадійних місцевих мешканців.

У невеликих містах діяли невеличкі міськуправи. Старшина  міста був  головою  міськуправи,  до  штату  входили: бухгалтер,  секретар,  перекладач,  сторож, кучер, кур’єр-прибиральниця, машиністка – максимум до 16 чоловік. Сільські управи очолювали бургомістри, обов’язком  котрих  було: виконувати накази та розпорядження від командування цивільної адміністрації чи  військових; створювати  та  забезпечувати  порядок  на своїх  територіях, створювати умови для виконання бюджетів сільських громад; забезпечувати та організувати  сплату  податків  та  зборів, забезпечувати  та  утримати сільських пожежних депо та шляхопроводів, забезпечували виконанню розпорядження з вербування та  відправки місцевого  населення  на  роботи до Німеччини. Начальник поліції та писар підпорядковувалися бургомістру.

Згідно розпорядження «Положення про сільських старост» від 1 січня 1943 р. сільські старости  почали  допомагати бургомістрам  сіл. Призначення відбувалось  за поданням  бургомістра  села  шефу  району. Вони  були  в  підпорядкування бургомістра, виконуючи  всі  його  накази  та  вказівки. Штату  він  не  мав. Головними  обов’язками  були  збір  інформації  про  місцевих  мешканців  та виконання наказів вищого командування

Особливістю управління  в  зоні  військової  адміністрації було  те,  що управління здійснювалося не тільки  бургомістром, але й військовим керівництвом –комендатурами оперативних  тилових  районів, які залучали місцеве населення. В різних районів області по різному створювалися апарати районих, міських та селищних райуправ.

Велика  відповідальність  покладалась  на  місцевий  апарат, для  цих  цілей Німецька  верхівка  почала  залучати  до  управління місцевих  мешканців. Розрахунок був простий  дати  поблажки  місцевим, які  не  навидять  радянську владу і вони будуть служити правдою та вірою.