«Історичне серце» Ямполя: від розквіту до руїн

Ямпільчани, напевно, вже звикли не звертати увагу на захаращену територію, що простягнулась від річки Студенок до вулиці Глухівський шлях. Мало кому відомо, але порослий чагарником пустир, який від сторонніх очей закривають приміщення бані та нового кафе, протягом сторіч був серцем нашого населеного пункту.

До вашої уваги черговий краєзнавчий матеріал від Ямпільського інформаційного агентства. 

350 років тому: козацька фортеця Ямпільської сотні

Дослідник Є.М. Осадчий вважає, що саме на цьому місці в 1674 році була побудована фортеця Ямпільської козачої сотні. Він спирається на власні археологічні дослідження та опис, який у 1740 році був зробленийархієпископом Філаретом (Д.Г. Гумілевським).

«Фортеця була розташована на лівому березі струмка, притоки р. Івотка. Висота над рівнем заплави становить 3 м. Розміри: замку – 60 м на 60 м, фортеці – 300 м на 360 м. Укріплення: фортеця трапецієподібної форми. По периметру була укріплена валом та дерев’яною стіною з баштами. Замок знаходився у північно східному куті фортеці, навпроти мосту через струмок. Замок квадратної форми, надбрамна башта знаходилась у північно-східній стороні замку», – пише Є.М. Осадчий у своїй книзі «Пам’ятки військової історії північно-західної Слобожанщини».

Архієпископ Філарет (Д.Г. Гумілевський) у 1740 році так описував Ямпільську фортецю: «ограда в нем деревянная, ветхая и во многих местах обвалилась, а с северной стороны и стен не имеется, о шести проездах; в том числе три недостроены верхов, с проездами, без ворот».

На знімку план Ямпільської фортеці, який відтворений за історичними описами та археологічними дослідженнями.  

250 років тому: будинок поміщика

Після того, як в Україні була скасована Гетьманська влада, Ямпіль перейшов у володіння родини Неплюєвих. Схоже, що Іван Іванович Неплюєв і побудував на цьому місці родинний маєток.

Як писав ямпільський краєзнавець Віктор Володимирович Цвілодуб, саме між Студенком та сучасною вулицею Глухівський шлях знаходився панський будинок.

«В центрі Ямполя, з лівого боку Студенка, знаходилася садиба Неплюєвих – типовий поміщицький маєток, обнесений цегляною стіною. У статті священника Іоанна Танського «Краткое историческое и статистическое описание м. Ямполя, Глуховского уезда», опублікованого в журналі «Черниговские губернские ведомости» 1854 год № 46, читаємо: «Между строениями красуется дворец Неплюева с другими, принадлежашими ему зданими. Дворец этот деревянный, на каменном фундаменте, под железною крышею, о 10 покоях с мезанином. Он не великолепен, но имеет прекрасное местоположение и отделан со вкусом…». Це класична поміщицька садиба того часу: високий одноповерховий дерев’яний будинок, обставлений старими меблями.

Як згадує наша землячка З.Д. Марченко (з сім’ї Юркевичів): «Дом обставлен старой мебелью. Помню большие напольные часы работы моего дедушки, отца папы. По распоряжению пана, он юношей был отправлен учится на часовщика. Часы – монументальное сооружение красного дерева (или под «красное дерево») с огромным циферблатом и маятником.  Позже в соседнем посёлке я видела ещё одни такие часы с надписью «Алексей Марченко».

Перед будинком була куртина – обкладена дереном грядка для квітів. Біля будинку був вихід в парк, куди спускалися дві напівкруглі сходинки. Там цвіли кущі бульденежа (білі кулі) і бузок, стояли діжки з квітами, а неподалік розкинувся прекрасний плодовий сад. І, звичайно, викликала задоволення упродовж всього парку – саду липова алея, яка під час цвітіння збирала всіх бджіл Ямполя і пахло медом. В кінці алеї – оранжерея. Тут завжди було чисто, затишно. Поряд з алеєю – купальня на облаштованому ставку, в який заходила вода з Студенка. Від липової алеї спочатку йшла доріжка, потім дерев’яні містки по воді, які закінчувалися купальнею.  Це був будиночок, напівкритий дахом, з підлогою, який стояв на палях вже у воді ставка. Була дерев’яна чиста підлога. Лави, а у відкритій (без даху) частині  вже була перев’язана сходинка з перилами, яка прямо спускалася у воду… Це прекрасне видовища називалося панським садом.

100 років тому: знищення будинку Неплюєва

Як пише директор Народного музею М.М. Неплюєва Валерій Авдасьов у своїй статті «Революція і християни», будинок Неплюєвих був спалений в 1918 році.

«Економію «Ольгине» селяни розібрали «до цеглини». Відома ямпільчанка Зоя Марченко у своїх мемуарах пише: «В Ямполе был «панский двор» — огромный парк, обнесенный кирпичной стеной. Это была классическая помещичья усадьба того времени: липовые аллеи, пруд с купальней, оранжерея, дом управляющего, были «службы»— конюшни, коровники, сараи. Дом был сожжен партизанами в 1918 году». Того ж року селяни знищили родову каплицю-усипальницю Неплюєвих біля Преображенської церкви», – зазначається у статті.

90 років тому: радянські органи в «неплюєвських» будинках

А от двоповерхове приміщення головної контори маєтку Неплюєвих революціонери знищувати не стали і розмістили в ньому органи нової влади. Райком партії в цьому приміщенні розташовувався аж до середини ХХ століття, доки не було побудоване приміщення по бульвару Ювілейному.

Продовжував функціонувати і торговий ряд на перехресті вулиці Спасо-Преображенська та Глухівський шлях.

50 років тому: відкриття заводу

Ямпільський механічний завод першочергово розміщувався саме на початку вулиці Глухівський шлях. «Неплюєвські» торгівельні ряди були переобладнані на заводські приміщення.

«Наказом Міністра радіопромисловості СРСР від 24.10.1968 року  №539 вирішено створити в селищі Ямпіль, Сумської області філіал Київського заводу «Радіоприлад», а наказом Начальника 6-го Головного Управління Міністерства радіопромисловості СРСР від 28.10.1968 року №449 директором заводу «Радіоприлад» призначено з 28.10.1968 року Таніславського Миколу Опанасовича».

Згодом завод переїхав у нове приміщення по вулиці Ботанічній, але окремі цехи діяли по вулиці Глухівський шлях до початку 2000-х років.

Територія, яка розташовувалась ближче до річки Студенок, також не пустувала. Там свого часу розміщувався РЕМ та підприємство, яке виробляло асфальт для асфальтування вулиць Ямполя.

За радянських часів дерев’яний міст через Студенок був замінений новим бетонним. Але разом з ним зникли і ставні, які використовувались для наповнення ставка. Зі стрімким зменшенням води у річці він поступово перетворився на болото.

На знімку дерев’яний міст через річку Студенок в 1961 році (власник фото Сергій Труханов)

На знімку річка Студенок в 60-х роках минулого століття (власник фото Валентин Кекух)

30 років тому: нереалізована ідея створити парк

На початку 90-х років цю історичну територію мали намір впорядкувати і побудувати тут парк «Петушок»  Тут мали з’явитись сучасні пішохідні доріжки з освітленням та фонтанчиками, атракціони, літній кінотеатр, спортивні споруди та багато іншого.

Через всім відомі події проект так і не вдалось реалізувати, до останнього часу про нього нагадували лише інформаційні стенди в одному з кабінетів районної державної адміністрації. 

Наші часи: захаращена територія та руїни

Сьогодні майже нічого не нагадує про велику історію цієї місцевості. Став, де колись була купальня, ледь наповнюється водою, від двоповерхової контори братства залишились лише руїни, територію, де знаходився «панський сад», розкопали шукачі металобрухту.

7 thoughts on “«Історичне серце» Ямполя: від розквіту до руїн

  1. шикарная статья, часто бываю мимоходом в тех местах. Аж не верится, что такая историчность глубокая в местах, где нынче болото и заросли!

  2. Спасибо за очерк. Думаю, уместным будет предоставить слово Николаю Николаевичу Неплюеву. Эти строки написаны им о днях своей юности, когда он проводил каникулы в Ямполе в этой усадьбе.

    “В Ямполе в отцовском доме у меня была своя комната в мезонине. Был чудный поздний летний вечер. Я подошел к окну и высунулся из него. Подо мною сад тонул в серебристой полумгле. Громко пели соловьи. Из далека долетали звуки украинской песни. Все дышало спокойной тишиной и сладкой негой. Земля прекрасна – подумал я, и много на ней радостей не изведанных мною.

  3. В последнее десятилетие мои попытки убедить тех кто имел право принимать решение о начале ,реализации имеющегося проекта не имели успеха, а попытки без такого решения превращались в проблемы. Надеюсь руководство посёлка вспомнить наш разговор двохмесчной давности и обещания, получит депутатскую поддержку и поддержку жителей посёлка и в месте мы сможем сделать эту территорию такой, что будет радовать. По моему убеждению решение стоит не медля и расчистку лучше делать когда на деревьях нет листвы. Допускаю, что по ходу в проект возможно вносить некоторые изменения. Хочу верить, что нам вместе это по силам.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *