Сьогодні, 5 липня, ранок в місті Шостка розпочався з потужних вибухів, а для людей, що проживають у багатоповерхівках навпроти м’ясокомбінату – ще й з вибитих вікон. О четвертій ранку в це підприємство влучила ворожа ракета.

-Був потужний вибух і мене з ліжка знесло на восьмому поверсі, – розповідає Ольга, яка мешкає у сусідньому будинку. – Я якось підскочила, дивлюсь у вікно, а воно якесь рожевувате все, вогняне і квартира вся, як палає. Дивлюсь сіток немає на вікнах, вікна на низу тримаються, в квартирі всі дверцята відкриті, навіть холодильник відкрило. А над м’ясокомбінатом димка якась була – туман. Пізніше все розвіялось, було видно пожежу і дим такий отруйний.

В цьому будинку має квартиру і Олександр. Чоловік родом з Ямполя, але багато років проживає в Шостці. Говорить, що, на щастя, цієї ночі ніхто з членів його родини вдома не ночував, приїхали вже, як дізнався про вибухи.

-Був приліт ракети, – розповідає чоловік. – Зірвалась ракета – повилітало скло в будинку. У мене три вікна, всі три повилітали: фрамуги, скло. Звідки я знаю, скільки воно зараз коштує? Склопакети потрібно замінити всі, бо їх вирвало «з корінням», балконні двері потрібно міняти.  

Шосткинчанка Надія живе в будинку через дорогу, незважаючи на те, що вікна їх квартир виходять в протилежний від м’ясокомбінату бік – вибухова хвиля вибила і їх.  

-Біля четвертої години ранку воно як зірветься…  я думала з переляку, що то грім, а воно не грім, – говорить Надія. – Повиходили всі сусіди – шибки дрижали. З цієї сторони будинку у нас так було. По під’їзду, бачите, теж все скло повилітало, і по квартирах, у кого старе скло тих часів, також повилітало.

Біля будинків працювала комісія міської ради, яка фіксувала збитки, працювали на місці вибуху і поліцейські. Проте самі постраждалі шосткинці не вірять, що їм компенсують збитки, тож лагодять квартири своїми силами.

-Ми почули вранці, як у нас у спальні вибило пластикове вікно, – розповідає місцева жителька Тетяна. – Ми підхопилися, я онука схватила – вибігли ми у коридор, там стояли. Потім ми постукали до сусіда, щоб він нас впустив до себе. Потім я почала прибирати скло, все сфотографувала і зателефонувала на «гарячу лінію». Записалася, щоб мене зареєстрували. Тому що я не вірю нашій місцевій владі.

Жінка говорить, що у сусідньому будівельному магазині один квадратний метр скла коштує шістсот гривень, а тому багато людей не може його придбати. Місцева ж влада, за її словами, лише займається писаниною.