<strong>Помер колишній директор Грем’яцької школи, краєзнавець Леонід Іванович Сокоренко</strong>

Сумна звістка надійшла сьогодні з села Грем’ячка, де перестало битись серце поважної людини – Леоніда Івановича Сокоренка

Леонід Іванович очолював місцеву школу, вивчав історію краю, доклав зусиль до відновлення церкви і це далеко не повний список добрих справ цієї людини.  

В 2013 році Леонід Іванович дав велике інтерв’ю нашому виданню про місцеве джерело «Туранівська криниця» та відновлення храму. Сьогодні ми публікуємо частину розповіді в пам’ять про нього.

-Навколо джерела «Туранівська криниця» існує чимало народних легенд, – розповідав в 2013 році  краєзнавець Леонід Сокоренко. – За однією з них, близько 200-300 років тому жив в цих краях заможний поміщик Туранський, і була у нього незряча донька. Яких тільки лікарів не привозив він зі всього світу, проте нічого не допомагало. Аж якось йому наснився янгол, що сповістив: «не шукай зцілення в чужих краях, адже ти маєш на своїй землі цілюще джерело, зводи доньку до нього зранку на Вознесіння і нехай умиється його святою водою». Так і зробили. І дійсно, сталось диво – донька поміщика прозріла. За другою легендою, свята вода криниці зцілила людину, що не могла ходити. А третя легенда сповіщає, що це джерело утворилося на городі селянина. Він її закопав – і в той же день осліп, зір до чоловіка повернувся лише тоді, коли його сини розкопали криницю.

Чи дійсно так було, чи це вигадка, зараз вже ніхто не скаже, але легенди дуже часто основані на реальних подіях. В будь-якому разі в народі це джерело дуже цінували. На Вознесіння Господнє до святого джерела сходилися жителі довколишніх сіл. Хресним ходом люди йшли від Храму Архангела Михайла в селі Грем’ячка, до святої води, де служився водосвятний молебень. Ця традиція не переривалася навіть у радянський час.

– Коли я переїхав в Грем’ячку в 1968 році, церкви вже не було, її перевезли в Олине та зробили там клуб, але люди все одно ходили до джерела. Особливо на Вознесіння, на сороковий день після Великодня, а так як не було священика, то люди самі робили обряд та несли додому неосвячену воду. Так відбувалось щорічно, люди вірили в цілющі властивості цієї води. Пізніше, в 80-х роках, там почали влаштовувати народні гуляння. Молодь проводила спортивні змагання, грали в футбол, перетягували канати. Свято починалось після обіду і тривало до пізнього вечора.

У 2010 році підприємцями району було зроблено новий зруб, облаштована купальня, встановлено поклонний хрест.

Розповів Леонід Іванович тоді і про відновлення церкви в Грем’ячці.

– Зруйнована церква була дуже велика і стояла на місці сучасного клубу. Старожили розповідають, що по ліву сторону в храмі ставали жінки, а по праву – чоловіки, було три входи. На службу сюди сходились з усіх навколишніх сіл.

– Недоля переслідувала тих людей, що руйнували цей старовинний храм. Їх навіть не хотіли ховати в селі, тож везли їх до Глухова. Старожили до цих пір вважають, що на Грем’ячку впало стільки буревіїв саме через те, що зруйнували церкву. Тож відновити храм в селі збирались давно.-Перед важкою операцією на серці лікар порадив мені сходити до храму. Але я йому відповів, що в нашому селі немає храму. Тоді він сказав, якщо операція пройде успішно, то приїдете в село і зробіть все від вас залежне, щоб побудувати церкву. Так і сталося, спочатку рік чи два погано себе почував. Аж потім люди зібрались на сходку і обрали мене старостою будівництва цієї церкви. На той час залишилось без догляду приміщення початкової школи. Тож вирішили храм зробити там. Закипіла робота, самі жителі села жертвували кошти на будівництво храму, допомагало лісництво, пилорама, підприємець Сизоненко. Хлопці Скорозвони безкоштовно зробили багато роботи. Церкву відкрили, вона діє, служби проводяться щотижня, їх служить отець Микола настоятель ямпільського Свято-Георгієвського храму. Проте, роботи по храму продовжуються і сьогодні, треба фарбувати, купити дорогу чашу для причащання.