17 грудня у Ямполі, що на Сумщині, згадували кулеметника Ярослава Одарченка, який загинув 8 листопада в бою на Бахмутському напрямку. Після широкомасштабного нападу Росії чоловік добровольцем пішов на фронт. Йому назавжди лишилося 33. У Ярослава лишилася дружина та трирічна донька, – повідомляє Суспільне
Чоловік навчався у місцевій школі № 2. Його перша вчителька Галина Чубун згадує про свого учня: “На нього тільки глянеш, і вже хотілося тобі жити і радіти. Навіть минулого року ми зустрічалися з класом, тут були у школі, потім тут по селищу пройшлися, за стіл посидіти, а Ярослав затримався. Усі говорили, сміялися, але так не було, як з’явився Ярослав – наче засвітило сонце. Як світлячок, ось таке сонечко було в класі. Знаєте, він завжди усміхався, він завжди приносив тепло і радість”.
Однокласниця чоловіка Інна Бурим каже, що на третій день повномасштабної війни втратила і свого чоловіка. Він був прикордонником, та як більшість його побратимів, першим опинився під російським вогнем. Тепер попрощалася і зі своїм шкільним товаришем. “Запальний, веселий хлопець, ми завжди його згадуємо, він був дуже класним. Завжди усміхається, завжди побалакаємо, розповість про себе, ніколи на щось погане він не скаржився, завжди він був на позитивних емоціях, завжди в нього було все добре й чудове, завжди казав, що любив свою доньку, дружину любив свою. І коли я дізналася, що його немає, мені було важко і боляче, що ми втрачаємо таких добрих однокласників, друзів, хлопців”, — говорить жінка.
Батько Ярослава – Сергій Одарченко говорить, що працюючи вчителем праці, вів у школі фотокружок, хотів, щоб і син захопився цією справою. Але Ярослав обрав футбол. “У той час такий був футбольний бум у Ямполі: по 3-4 команди виставляли і щоб потрапляти до основного складу, він ходив на тренування. Був ярим фанатом “Динамо Київ”. Навіть коли ми їздили в Київ без нього, то він обов’язково просив, щоб привезли якісь сувеніри. На “Олімпійському” був фірмовий магазин і ми там купляли, нас продавці вже знали”, — згадує Сергій Одарченко.
Після школи Ярослав закінчив Сумський аграрний університет, згадує батько. Потім працював продавцем у магазині з продажу будівельних товарів. Коли почалася війна, добровольцем пішов у військо.
“Він не служив, і коли пішов у армію, я думав: буде важко йому там. Але він телефонував, такий задоволений, що все добре: командири хороші, колектив хороший, годують добре. Все добре до 8 листопада. Потім на зв’язок перестав виходити, а потім 12 листопада прийшов офіцер з Центру комплектації з повідомленням, що він загинув. За документами: осколкове поранення у боях за Новомихайлівку Донецької області”, — розповів батько загиблого.
Ярослав Одарченко хрестив сина Сергія Ткаченка, з яким у них стара дружба, каже чоловік: “На футболі ми познайомилися, коли тренувалися в юнацькій школі. Він був нападником, я – воротарем, грали на Глухівський район, на область. Вболівали за різні клуби: він – за “Динамо”, я – за “Шахтар” і завжди ми з ним жартували щодо цього. Сперечалися – чий клуб краще, це в нас постійно було, всі знають це”.
