Прикордонний Глухів розташований всього за 15 кілометрів від кордону з Росією, що робить його околиці досяжними для ворожої артилерії.

Обстріли міста розпочались літом 2022 року. 15 червня росіяни з гелікоптера обстріляли деревообробне підприємство на околиці Глухова, де вбили охоронця та водія фури.

Як розповідає працівник цього підприємства Ігор обстріл розпочався близько двадцятої години вечора.

«Бачив вже саму пожежу, як працювала поліція, пожежні, швидка, можна сказати бачив,  як вже витягали тіла. Загинули двоє цивільних: охоронець і водій фури. Хороші люди були… Місцеві розповідають, що чули свист ракети і удар через 2 секунди, потім ще один, всюди були осколки. Я вважаю, що нас від більших руйнувань врятував цей стовп, куди влучив снаряд».

А вже наступного дня, 16 червня, росіяни гатили по молочній фермі на іншому кінці міста. Тоді осколкові поранення отримали близько двадцяти тварин, але обійшлось без людських жертв. Головний ветлікар ферми Валерій говорить, що трагедії не відбулось лише через те, що була обідня перерва.

«Це сталось в обідню перерву, ми почули перші вибухи і вийшли на вулицю, бо подумали, що це автотранспорт. Були чутні далекі вибухи за лісосмугою, а буквально за 15-20 хвилин почулись сильні вибухи, спочатку справа від сараю серіями, а потім ми чули свист і пішов дим з нашого сараю. В цей час ми всі були в укриттях, ховались».

Наступний обстріл Глухова відбувся 1 липня 2022 року, коли росіяни обстріляли приватний сектор міста. Дісталось житловим будинкам по вулиці Лобачевського. На жаль, наша знімальна група тоді не змогла виїхати на місце події.

Після цього було тривале затишшя, яке, можливо, дещо розслабило містян. Але у квітні обстріли поновились, росіяни почали застосовувати керовані авіаційні бомби.

Якщо 26 квітня Глухову пощастило і бомба впала у лісосмузі біля села Полошки, то 5 травня удар прийшовся по приватному сектору міста. Дісталось житловим будинкам по вулиці Береговій.

Глухівчанин Ігор Гугля говорить, що ворожа керована бомба впала на його огороді.

«П’ятого травня о 22:15 прилетіла керована авіаційна бомба, яку «дружній народ Росії» відправив нам у подарунок. Дружина у цей момент знаходилась на огороді, так як передавали заморозки і потрібно було накрити розсаду, а ми з онукою та старшою донькою знаходились у будинку. Після вибуху дружина отримала контузію середньої тяжкості, у мене було посічене обличчя, а у доньки та онуки були більш глибокі рани – їм накладали шви».

А дружина Ігоря Ольга взагалі опинилась за декілька метрів від епіцентру вибуху.

«У момент вибуху я була за 10-15 метрів від епіцентру, але я його не бачила – мене відразу ж оглушило. Подумала, що моєї сім’ї вже немає і це було найстрашніше. На цей час я найщасливіша: у нас нічого немає, але Бог залишив життя мені, моєму чоловіку та дітям».

Глухівчани говорять, що попри періодичні обстріли населеного пункту, рідко спускаються у укриття. Пенсіонер Борис говорить, що у його багатоповерхівці укриття закрите на декілька замків.

«Толком не знаю. Намальовані стрілочки висять подекуди, звісно. Я у великій будові живу – там у нас ніхто не готував підвали для того, щоб ховатися. Вода там є, а так зараз ніхто не ховається – перестали ходити туди, тому що треба відмикати два замки», – говорить чоловік.

У той же час у Глухівській міській раді стверджують, що у містян є можливість спуститись у сховище, як у центральній частині міста, так і у його віддалених частинах. За словами начальниці відділу з питань інформаційної та правоохоронної діяльності Ірини Дєдішевої , у місті 49 діючих укриттів.

«В центрі міста ми можемо звернутися до Професійно-педагогічного коледжу – там прекрасна захисна споруда, вона відремонтована. Тому спускаємось туди. А ще – на вулицю Терещенків, будинок 53. Також є три протирадіаційні укриття, які розташовані в Глухівському національному педагогічному університеті, – містяни можуть у вільному доступі туди потрапити», – розповідає пані Ірина.

Так в умовах війни живе прикордонний Глухів, місто, яке, здається, постійно балансує між війною та мирним життям.

Матеріал  створено  в  рамках  проєкту  «Життя  війни»  за  підтримки Лабораторії журналістики суспільного інтересу та Інституту гуманітарних наук (Institut  für  die Wissenschaften vom Menschen).