19 лютого 2011 року у номері 8 (8960) районної газети «Голос часу» місцевий краєзнавець Віктор Володимирович Цвілодуб опублікував статтю «Відгомін старини», яка містить найбільш повне і докладне викладення історії Ямполя. Ми вирішили опублікувати цю статтю на сторінках Ямпільськоїх інтернет-газети для загального ознайомлення.

Всіх цікавить питання, яким чином Клин став Ямполем? Навколо зміни назви поселення існують різні думки. Одна з них говорить про те, що Янпіль (пізніше Ямпіль) – від тюркського «ям» – поселення, де приїжджі могли поміняти коней та від грецького «поліс» – місто. Дійсно, Янпіль, Ямпіль (ям у полі) з’являється в період заснування поштових зв’язків десь на межі XVII-XVIII століть. Це була звичайна  кінна поштова станція з одним її наглядачем – поштарем. Такий Ям добре описаний Пушкіним у повісті «Станционний смотритель» і у Т.Г. Шевченка «Капітанша».

• Читайте також: Відгомін старовини: історія стародавнього Ямполя (частина 1)

Друга базується на припущенні , що ця назва пішла від імені господаря містечка і земель Яна Сердюцького (XVII ст.) – Янове поле. На підтвердження назви є декілька історичних документів. У статті священника Іоанна Танського «Краткое историческое и статистическое описание местечка Янполя Глуховского уезда» надруковане в журналі «Черниговские губернские ведомости»  1854 год, №46305-307 читаємо: «Местечко Янполь лежит под. 48 ? градуса северной широты и 50 градусов восточной долготы при реке Студенке Глуховского уезда. От губернського города Чернигова он стоит на 20, а а от уездного города Глухова – на 30 версте. Оно расположено на довольно красивой местности – местами холмистой, а местами представляющая небольшие равнины и долины. Местечко видно из дали со всех сторон. О времени Янполя неизвестно.

• Читайте також: Відгомін старовини: історія стародавнього Ямполя (частина 3)

Старожилы говорят, что основателем его был какой-то шляхтич Песочинский. В старину Янполь был селом Клин. Во время какой-то междуусобной войны он перешел во владения полковника Яна Сердюцкого, родом поляка, который по умножении народонаселения в селе, назвал село в честь своего имени, Янполем, т.е. Яновым полем, и сделал городком. Янполем, как известно, по истории, владели гетьманы: Богдан Хмельницкий, Самойлович, Скоропадский, потом князь Меншиков, наконец другие гетьманы до 1764 года. Во времена шведской войны (в начале XVIII века) Янполь играл довольно значительную роль.

В 1764 году был подарен Императрицею Екатериной II действительному тайному советнику Ивану Ивановичу Неплюеву. Теперь же Янполем владеет его внук полковник гвардии И.И. Неплюев.

В настоящее время в Янполе две церкви: Преображенская деревянная, о трех престолах: одним во имя Преображения Господня, другим во имя спасителя Николая, а третий устраивается в честь Покрова Пресвятой Богородицы; другая церковь – Георгиевская  – каменная об одном престоле. Была и третья церковь – Покровская, но в 1834 году сгорела и на её месте стоит каменная каплица.

Из числа зданий в Янполе до 30 домиков хороших и красивых. Дома, находятся на главной базарной улице, покрыты шильовкою, а прочие – соломою.

Жителей в местечке до 3250 душ обоего пола. Из числа их седьмая часть грамотных. Янпольцы отличаются от жителей окружающих мест опрятностью в домах и одежде, гостеприимны и честны.

Священник Иоанн Танский с. Орловка Глуховского уезда 1854 года, сентября 28 дня»

У цьому документі є багато чого пізнавального з стану Ямполя середини 19 століття. Але ми зупинимося на постаті Яна Сердюцького. Така особа була можлива, бо в той час, особливо після Андрусівського перемир’я (1667) з Правобережної України із-за Дніпра переходили селяни й козаки, керівники військових козацьких сил, які не хотіли залишатися під владою Польщі. Сердюками називали гетьманську гвардію, яка у мирні дні виконувала караульні, поліцейсько-охоронні функції та вела захист кордонів. Вона набиралася за плату, і як зазначив історик України В. Модзалевський «з тих елементів, які мали дуже мало спільного з корінним населенням». Це були в основному українці-втікачі, переселенці з Правобережної України. На Гетьманщині їх називали поляками. Адже вважалось, що вони жили перед наймом у Польщі. Сердюки – війська, створені з вольниці, а більше з українських поляків та волохів. Так що саме Ян Сердюцький і очолював це військо.

У Центральному державному історичному архіві України у Києві знайдено інший документ – «Історичний нарис та відомості про економічний стан міста Ямполя» (в оригіналі у всіх випадках – Янполя: цю назву місто зберігало дуже тривалий час), складений «старожилами», козаками «ямпільськими» 1728 року, коли минуло лише кілька десятиліть з часу заснування міста.

Про подібні відомості ми можемо бачити в історичному дослідженні «Описание старой Малороссии» видатного історика Олександра Лазаревського. Дійсно, в 30-х роках XVII століття канцелярією гетьмана Данила Апостала була проведена робота по зібранню показань місцевих жителів відносно виникнення гетьманського господарства і його розвитку. Старожили давали повні показання «под. потерянием движимого и недвижимого всего свого имения и жестового наказания». Ці повідомлення були направлені в головну канцелярію. Там оброблені, систематизовані в 5-ти томах звіт, який називається «Генеральное следствие о маетностях 1729-1730 года».

Запитаний про минуле Клину, козацький отаман Карпо Лопата з «старожилими козаками» сказали, що ще року Чигиринського (1674) за гетьмана Івана Самойловича з правого берега Дніпра, із-за Дністра зайшов під державу його царської величності в Малоросію піхотний полковник «Василий Иванович, или Иванеевич», как он сам себя называл, в народе он звался Иваней». Самойлович надав полковнику сільце Клин полку Ніжинського повіту Глухівського. Іванія, як видно, був гарний господар, тому що дуже швидко зробив Клин привабливим містечком. Він практично оцінив місцезнаходження Клину і розвинув енергійну діяльність: значно збільшив населення містечка шляхом залучення сюди нових жителів. Він застосував розповсюджений тоді спосіб: побудувавши житло (будинок), він пропонував займати його кожного при умові відробітку в майбутньому. Бездомних і безземельних людей тоді було багато, от вони і йшли в такі «ловушки».  Іванія таким чином, за дозволом гетьманським, чимало людей у цьому сельці оселив, і, учинивши місто назвав Янпіль на честь імені свого батька Яна, як він про це казав.

Наша землячка, кандидат історичних наук І.Д. Марченко в своїх дослідженнях стверджувала, що Ян Сердюцький – це той же полковник Іванеєвич. Можливо, він одержав це прозвище за своє бувале військове минуле. Мабуть, він був родом з польських шляхтичів, оскільки зайшов із-за Дніпра, з заходу…

На снові вищевказаних документів, спогадів старожилів кожен може зробити висновок про походження назви нашого селища Янпіль (Ямпіль).

Наступна частина статті буде опублікована на сайті завтра.